Понад дві сотні фондових експонатів працівники з Музею народної архітектури та побуту у Львові привезли на огляд у Музей Івана Гончара у Києві. Речі кінця ХІХ – початку ХХ століть – народне вбрання, вироби з глини, дерева та скла – обирали за етнографічним принципом, по кілька для кожного району Львівщини.
До відома! Етнографічно-типологічні межі Львівщини охоплюють рівнинну частину Львівської області (Сокальський, Радехівський, Бродівський, Жовківський, Яворівський, Кам’янко-Бузький, Буський, Городоцький, Мостиський, Пустомитівський, Миколаївський, Золочівський, Стрийський, Самбірський, Дрогобицький р-ни) та північну частину Старосамбірського району, заходу Тернопільської обл. (Зборівський, Бережанський, Монастирецький р-ни), Рогатинський, Калушський, північну частину Долинського, північно-західну частину Галицького районів Івано-Франківської області.
Серед унікальних експонатів – гаварецька кераміка, яку зараз почали відроджувати молоді майстри, та справжні вибійчасті дошки.
Тамара Дуда, завідувач наукового-освітнім відділом Музею народної архітектури та побуту у Львові:
– Жінкам були так набридли білі спідниці, що вони почали робити ці дошки. Вирізали по них трафарет, запускали туди чорну сажу з олією, накладали зверху біле полотно, притискали і на тому полотні утворювалися ось такі узори. Оце є такі вибійчасті спідниці, ще на них кажуть «димки».
Хто не встигне ознайомитися з мистецтвом Львівщини у Музеї Гончара, зможе це зробити вже на Різдво у столичному Українському Домі на Майдані Незалежності, – запевняє Тамара Дуда:
– Ми сьогодні вже ходили в Український Дім, домовилися про виставку. Правда, там так дорого хочуть за оренду, але ми сподіваємося, що наше міське управління культури виділить хоч кілька тисяч тих зайвих коштів, щоб ми показали свої фонди, зокрема в Києві. Бо якщо мова йде про Західну Україну, то зазвичай кажуть, що то гуцули, тому ми взяли Львівщину, щоб показати, що ми не гуцули.
“Рукотвори”