Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Скарбниця диво–яєць

Скарбниця диво–яєць

Незадовго до відкриття у вересні 2000 року Десятого міжнародного гуцульського фестивалю хтось удатний до сенсацій підкинув ідею здивувати світ найбільшою — за всіх часів і народів — писанкою. Придумали — зробили. У середмісті Коломиї ударними темпами, трохи більше як за сто днів, звели оригінальну будівлю єдиного на планеті Музею писанкового розпису, основою якої стало найбільше в світі залізобетонне декороване яйце розмірами 14 метрів висотою та 10 метрів у діаметрі. Подивитися на це диво, що номінувалося на звання одного з семи чудес України й отримало почесне свідоцтво «Визначної пам’ятки сучасної архітектури», приїжджає безліч різномовних туристів. Музей, який спрощено називають «Писанка», щорічно відвідує близько 100 тисяч землян.

Із ножем — до готової писанки

Ідея створення унікальної «яйцезбірні» виникла в Коломиї ще за радянських часів, коли войовничі атеїсти намагалися знищити писанку як один із найяскравіших великодніх символів. Їм це майже вдалося.

Писанка Кіращук Марії Степанівни, 2007. Восковий розпис. Село Космач (прис. Рушір), Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

Найпоширеніший колись вид народного мистецтва на Прикарпатті був приречений на забуття і жеврів лише в найвіддаленіших карпатських поселеннях. Ситуацію ще рятували музейні працівники, яким не заборонялося колекціонувати всілякий архаїчний «непотріб». Та тут постала інша гостра проблема — недовговічність крихкого від природи декорованого яйця. Цю загрозу вдалося усунути після наполегливих пошуків і винаходу оптимального способу консервації писанки, зробленого колишнім головним охоронцем фондів коломийського Музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського Любомиром Кричковським та лаборантом Марією Боледзюк. Суть новації полягала в тому, що готову писанку обережно розбивали посередині тупим боком леза ножа, виймали вміст і знімали плівку зі шкаралупи, яка найбільше псувалася. Потім за технікою пап’є–маше викладали шкаралупу зсередини дрібними шматочками волокнистого паперу й ретельно склеювали обидві половинки. Через тиждень–два «модернізована» писанка висихала і лише тоді ставала довговічною, тобто придатною для тривалого зберігання. Завдяки цьому винаходу в 1987 році при музеї Кобринського створили філію писанкового розпису. Спершу дивовижна яєчна колекція зберігалася в тутешній Благовіщенській церкві (пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури ХVІ століття), а коли храм повернули релігійній громаді, певний час була «безпритульною», поки для неї не збудували власне приміщення напередодні вже згадуваного гуцульського фестивалю.

Барвисті яйця від VIP–персон

Розписане яйце, що символізує зародження життя, нерозгадану таїну мудрості природи, віддавна шанувалося на всіх етапах розвитку людської цивілізації. «Різні народи по–різному декорували і прикрашали повні пташині яйця, що уособлювали весняне пробудження на Землі й перемогу життя над смертю. Життя, яке зберігалось у зародку, потрібно було захистити від злих сил, тому шкаралупу покривали фарбою і різноманітними знаками–оберегами, — пояснює завідувачка музею «Писанка» Мирослава Бойків. — Археологи знаходили розмальовані яйця і в Європі, і в Африці та Азії. Коли ми їздили зі своєю колекцією в Польщу, то в місті Ополє нам показали тамтешню писанку Х століття, розписану традиційною восковою технікою. Малюнок на ній слабо виражений і дуже бляклі кольори — аж диву даєшся, як вона збереглася до наших днів. Що б там як, та лише в Україні спромоглися возвеличити писанку до окремого унікального виду філігранного народного мистецтва».

 

 

 

Писанка з підписом Михаїла Саакашвілі

 

 

В експозиції музею представлено близько трьох тисяч писанок різних регіонів України (у фондах їх зберігається понад 12 тисяч штук) — Гуцульщини, Покуття, Буковини, Закарпаття, Бойківщини, Опілля, Волині, Поділля, Полісся, Наддніпрянщини, Причорномор’я, Слобожанщини. Експонуються писанки української діаспори з Румунії, Франції, Канади, США та Аргентини, а також — автентичні різнобарвні яйця з Білорусі, Польщі, Чехії, Словаччини, Данії, Швейцарії, колишньої Югославії, Алжиру, Єгипту, Шрі–Ланки, Ізраїлю, Індії, Китаю. Постійно поповнюється колекція писанок з автографами відомих людей, які приїжджають на Прикарпаття. Нині їх назбиралося близько півсотні — з підписами Івана Плюща, Володимира Литвина, Юрія Костенка, Анатолія Кінаха, послів іноземних держав. Є вітрина з президентськими яйцями — від Леоніда Кучми, Віктора Ющенка та Михайла Саакашвілі. VIP–персони зазвичай ставлять автографи, а музейні майстри довершують справу делікатним розписом, хоча Віктор Андрійович свою писанку до виставкового вигляду доводив власноруч.

Розрада на всі випадки життя

Писанкарство як, мабуть, жодний інший вид українського народного мистецтва поєднало в собі і язичницькі ритуали, й християнські звичаї, і чимало повір’їв, пов’язаних із магічною силою освяченого яйця. Найбільше їх дотепер збереглося в Карпатах, де стихії природи суттєво впливають на повсякденне життя, тому й навколишній світ у горах сприймається по–особливому. Отже, тут писали писанки передусім для того, щоб уберегти свій рід від немочі й наслання, аби роїлися бджоли й не слабувала худоба, аби родючою була земля,

Писанка Карнітки Софії, 2005. Гіпс / Органічне скло. Монреаль (Канада).

а діти росли гарними та щасливими. Передувала цьому щира молитва, добрі помисли і побажання, кривдникам прощали образи, а Богові складали подяку за те, що дочекалися свят. Робота над писанкою, за яку бралися мати з донькою або невісткою, була оповита аурою таємничості. Не дозволялося, аби хтось чужий при цьо­му дійстві заходив до хати, бо міг наврочити. «Кожна господиня намагалася під час великоднього посту створити писанку своїми руками, але не усім, звісно, це вдавалося, — каже пані Мирослава. — Тому в кожному прикарпатському селі було по кілька шанованих майстринь (або лиш одна), до яких зверталися з проханням виготовити певну кількість писанок. Ними на Великдень, за усталеним звичаєм, обдаровували рідних та близьких. Писанки виконували роль своєрідного привітання на зразок сучасних листівок і навіть залагоджували задавнені сварки між сусідами. Аби не просити пробачення, що могло зашкодити гонору, дарували одне одному писанки. Це означало, що конфлікт вичерпано і віднині між сусідами встановлювалася злагода».

Позаяк писанки були позначені певними символами, їх не вживали в їжу. Коли господиня приносила з церкви освячений кошик із великодніми наїдками, то відразу брала звідти кілька писанок і клала у воду разом зi срібними монетами. Потім цією чудодійною водою спершу вмивалися дівчата, аби мати гарне обличчя і квітучу вроду. Затим черга доходила до старших жінок. Шкаралупою писанок і крашанок лікували різні хвороби, зурочення, переляк. Горяни й нині твердо вірять, що здуття корови можна вилікувати, якщо дати тварині з’їсти писанку. Різнобарвні освячені яйця — як найнадійніші обереги, в багатьох гірських селах господарі замуровують їх у фундаменти будинків, аби в них велося добро та множився рід.

Консервативна, як молитва

Саме знакам–оберегам у писанкарстві, як розповіли «УМ» працівники коломийського музею, надавалося і надається особливе значення. Оскільки культ Сонця у наших давніх предків вважався одним із найголовніших, то його зображали безліччю символічних знаків — хрестиками й зірочками, «павучками» й

Писанка Ткачук Ганни Онуфріївни, 1987. Дерево, інкрустація. Село Брустори, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.

«ружами», «свастикою» і просто колом із променями чи крапками. Не менш поширеними були знаки стихії води — «безконечник», «хвилька», а небесну вологу позначали «гребінцями» або «грабельками». Така орнаментика зустрічається майже в усіх регіонах України. Хоча кожен із них, як і окремі осередки писанкарства, мали також свій колорит, обумовлений наявністю тієї чи іншої рослинності й деревини, з коріння, листя, цвіту та плодів яких видобували барвники. Залежно від наявності природних фарб різної символіки набували також кольори, але червоний переважно уособлював щастя, радість, любов; жовтий — небесні світила, які «відповідали» за врожай; зелений — оновлення природи; чорний і коричневий — родючість землі.

У музеї писанкового розпису не тільки зберігають і показують численним відвідувачам різнобарвні яєчні скарби, а й у майстер–класах безкоштовно навчають писанкарству юних коломиян. Курс навчання — 24 уроки. Цьогоріч до статусу всеукраїнського доріс фестиваль, переважно дитячий, «Писанка–2011», який традиційно проводиться в музеї. «На подібних заходах ми настійно просимо керівників гуртків повертатися до автентичних орнаментів. Вони через століття дійшли до нас тому, що писанка залишалася дуже консервативною, — стверджує Мирослава Бойків. — Новаторство тут вважалося мало не таким же святотатством, як зміна слів у молитві чи порушення їх канонічного порядку, що призводило до втрати духовного коду. Тому ми зобов’язані передати нащадкам ці давні народні орнаменти в первозданному вигляді».

Іван Крайній, «Україна молода»
Світлини із сайту Музею писанки

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити