Петриківський розпис став першим серед українських мистецьких скарбів, що потрапив до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Разом з ним номінувались також косівська кераміка й Сорочинський ярмарок, однак не пройшли суворого відбору. Сесія Комітету ЮНЕСКО, що ухвалювала це рішення, відбулась у Баку. У розгляді заявок з усього світу брали участь експерти з 24-х країн. Для петриківки статус ЮНЕСКО – це безсумнівний стимул для розвитку, запевняє влада. Між тим петриківські майстри не такі оптимістичні в своїх очікуваннях.
До включення в число об’єктів нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО петриківський розпис ішов кілька років, розказують в Дніпропетровській обласній раді. Аби представити народне малярство світовій спільноті, влаштовували масштабну презентацію послам різних країн світу в Україні й велике мистецьке турне Європою. Зусилля не були марними, впевнений голова облради Євген Удод, який курирував ці заходи. 14 з 24-х країн-членів ЮНЕСКО на сесії підтримали народне мистецтво з Дніпропетровщини.
Визнання петриківського розпису ЮНЕСКО є важливою іміджевою подією для області й усієї України: влада розраховує, що це стане своєрідним сигналом для потенційних туристів та інвесторів. Петриківка зі своїм розписом стане «унікальною точкою тяжіння», місцем проведення значущих культурних і розважальних заходів, вважає Євген Удод.
«Зараз у петриківського розпису з’явилась чітка перспектива, майбутнє. Ми створили умови, коли наш петриківський розпис отримав імпульс для розвитку, можна залучати інвестора сміливо», – зазначив посадовець.
Щоб гроші «не розскубли»
Після отримання розписом високого статусу від ЮНЕСКО на покращення матеріального становища розраховують і петриківські майстри. Зараз у селищі Петриківка працює близько сорока визнаних художників, декоративному розпису вчать молодь у місцевій художній школі та училищі. Однак керівник Центру народного мистецтва «Петриківка», заслужений художник України Андрій Пікуш сумнівається, що охочі вкладати кошти в розвиток петриківки знайдуться дуже швидко.
«Є сподівання на те, що можливі інвестиції – і в сам промисел, і в осередок, і, можливо, інфраструктуру Дніпропетровської області. Це наші надії, а як воно буде – життя покаже. Немарні були зусилля. Будемо ініціювати якісь програми, залучати інвесторів. Але, треба сказати, це не та галузь, яка дає швидку віддачу. Немає зараз масового попиту на вироби народного мистецтва ні в Україні, ні в світі. Така фінансова ситуація. Але може, буде така приємна несподіванка і знайдеться щедрий інвестор, який вкладе кошти й в розширення майстерень, й у наш невеличкий музей. Він діє у застарілому приміщенні, що дісталось ще з радянських часів. Найперше – треба підтримати творця. Бо як правило, коли вкладаються фінансові ресурси, то знаходяться спритники й їх «розскубують», а до майстра так і не доходияь. Повинен бути якийсь і громадський, і державний контроль», – сказав у коментарі Радіо Свобода Андрій Пікуш.
Петриківка може бути…. китайською?
А втім, підвищення статусу петриківського розпису пов’язане із певними складнощами. Внісши мистецтво до списку культурної спадщини людства, ЮНЕСКО не обіцяє ніяких пільг чи грантів, лише привертає увагу до цього виду мистецтва, визнають майстри. Молодий майстер Ігор Лісний зазначає: якщо туристи із-за кордону одразу ж кинуться їхати до Петриківки дивитись розпис, вони будуть дуже розчаровані.
«Що вони побачать, якщо приїдуть до Петриківки? Нічого абсолютно. Це звичайне пострадянське село, там немає жодного готелю, нормальних кафе чи ресторанів, навіть нормальних туалетів. Тобто там відсутня інфраструктура для туризму, тим паче європейського рівня. Мені здається, в найближчі років три-п’ять ця інфраструктура буде відсутня, бо потрібні великі кошти. Я думаю, влада має розробити план розвитку селища, а тоді вже запрошувати інвесторів вкладати кошти. Друге. Зараз абсолютно незрозуміло, як патентуватиметься петриківка. Коли презентували бренд петриківки, то говорили про те, що його можуть використовувати, ставити на свої вироби справжні петриківські майстри. Сьогодні школа петриківського розпису, окрім Петриківки, є ще у Дніпропетровську й у Києві. Визначити, хто з них малює справжню петриківку, за канонами, а хто ні – це теж дуже складно, це велика проблема», – каже Ігор Лісний.
Петриківські майстри стурбовані й тим, що їхній розпис не захищений від підробок. Підозрюють: доки в Україні немає масового виготовлення виробів з петриківкою на експорт, цю нішу можуть заповнити спритні китайці. Пересічному споживачеві відрізнити справжній розпис від штамповки досить непросто, відтак на часі – й просвітницька робота.
Тим часом у Петриківці вже готуються провести наступного року міжнародний фестиваль традиційних культур. На нього хочуть запросити гостей з тих країн, де народне мистецтво теж визнане ЮНЕСКО.
Юлія Рацибарська, Радіо Свобода
Світлини petrykivkapaint.livejournal.com, krctgukrainian.wordpress.com, nmu.org.ua