Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

«Ренесанс» ідентичності та її сувенір

«Ренесанс» ідентичності та її сувенір

Мистецтвознавці: причина популярності кітчу — у відсутності естетичного виховання та відчуття національної гідності.

Дарина— продавець сувенірів на Андріївському узвозі. На її ятці розкладені сувеніри на будь-який смак і гаманець — від магнітиків до вишиванок, від матрьошок до шапок-ушанок радянської доби. Жінка розповідає, що сьогодні все більше людей цікавляться етнічними, питомо українськими сувенірами — рушниками, вишиванками, керамікою, проте мода на матрьошки і речі радянської доби все ще триває. «Іноземці часто купують щось з радянською символікою, вони і досі асоціюють нас з тією епохою», — пояснює жінка.

Фото Миколи Тимченка, газета "День"

Ще один продавець сувенірів Олександр працює на узвозі вже 15 років. За цей час, розповідає він, смаки покупців особливо не змінилися, хіба що люди стали більш прискіпливо ставитися до якості виробів. «Однаково купують як писанки, так і матрьошки, і ще, звісно, речі радянської доби», — пояснює Олександр. Цікаво, що матрьошки на його ятці переважно українського виробництва. «Є ще російські, маленькі і дешеві, а от китайські ми на продаж не беремо — дуже низької якості», — пояснює продавець... Сьогодні на ринку українського сувеніру склалася парадоксальна ситуація: попри наявність в Україні великої кількості талановитих митців, покупцям пропонують вироби сумнівної якості та походження. І головне —українці це активно купують.

Одним з аргументів, — до речі, справедливим, — є низька вартість такої сувенірної «халтури» у порівнянні з авторським виробом. Але, як показують численні приклади, часто гроші —далеко не вирішальний чинник у виборі сувеніру, тут також мають спрацювати (чи не спрацювати) естетичний смак, художня інтуїція та знання власної країни, її історії. А якщо цього немає, то іноземні гості отримують у подарунок сумнівні вироби, які мають дуже опосередкований стосунок до України. До речі, офіційні структури також не завжди приділяють потрібну увагу вибору сувенірів для іноземних делегацій та гостей. І це прикро. Адже, як пояснює український мистецтвознавець, науковий співробітник відділу декоративного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) ім. М. Т. Рильського НАН України, Президент Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА під егідою ЮНЕСКО, Зоя ЧЕГУСОВА, «сувенір — це візитівка країни, це наше обличчя».

«Треба цьому кітчу оголосити бій, бо він заполонив і Андріївський узвіз, і мистецькі салони. Чомусь існує враження, що декоративно-прикладне мистецтво — це аматорське мистецтво. А це мистецтво професійних керамістів, текстильників, художників скла», — впевнена мистецтвознавець. Популярність кітчу та неякісних сувенірів пані Чегусова пояснює просто: «Причина — у відсутності потрібного естетичного виховання, моди на українське, відчуття національної гідності. Та й, мабуть, просто, немає сувенірної культури».

Отже, питання вкоріненого кітчу на сувенірному ринку та потреби у новій естетиці шар за шаром викривають значно глибші суспільні проблеми — відсутність розуміння та знання української історії та мистецтва, звідси — відсутність гордості за українське та моди на нього. Люди можуть, але не хочуть формувати власний естетичний смак, розвивати в собі відчуття прекрасного. «Ніхто не виховує. Мистецтво не в пошані. Немає державної політики. Немає моди на високе мистецтво. Музей декоративного мистецтва теж не в пошані, тут немає сильного потоку відвідувачів. Хоча різноманітні виставки виробів декоративно-ужиткового мистецтва прищеплюють смак людям. Коли людина десь бачить красиві речі, тоді до неї приходить усвідомлення, що таке кітч, а що таке мистецтво. Але потрібно, щоб було з чим порівнювати», — пояснює Зоя ЧЕГУСОВА. За її словами, «людина з натренованим на прекрасне оком, ніколи не придбає той «прикольний кітч», з яким вже час розпрощатися».

«Здається, що люди, які роблять сувеніри, найменше з усіх знають щось про Україну. Часто «українські сувеніри» виробляють у Китаї. І це жахливо. Будь-хто може зробити будь-що і назвати це українським сувеніром», — розповідає «Дню» Володимир БАЛИБЕРДІН, голова секції декоративно-ужиткового мистецтва Київської організації Національної Спілки художників України, відомий ювелір. На його думку, причиною цього є відсутність «вміння цінувати своє». «Має бути гордість за свою країну. Це найбільший вклад, який тільки можна зробити в розвиток України — відчувати себе українцем і бути гордим через це», — пояснює пан Володимир.

У 2009 році Катерина Качур та Богдан Гдаль запустили інтернет-проект «Рукотвори», присвячений народному мистецтву. Це журналістська ініціатива, покликана заповнити інформаційний вакуум у народно-мистецькій сфері. На сайті можна знайти близько двох сотень профілів народних майстрів та контактну інформацію для зв’язку з ними, а ще фотографії найрізноманітніших виробів. «Потрібна інформаційна пропаганда хороших виробів народного мистецтва. Про них знають одиниці, які цікавляться цією сферою. Про що ми можемо говорити, якщо навіть в Києві є всього декілька магазинів, які продають відносно хороші вироби, але навіть той, хто в цій сфері розбирається, не завжди може знайти їх», — пояснює Богдан Гдаль. На його думку, за масовістю та доступною ціною, авторський виріб, звичайно, програє масовому, але «невидима естетична та енергетична цінність такого виробу значно вища, ніж в тих речей, які привозять з Китаю чи роблять задля комерційного зиску». «Зрештою, навіть елементарний магнітик можна зробити з розумінням символів і традицій, зі смаком»,— пояснює Богдан.

Втім, поки художникам невигідно працювати на сувенірний ринок —дорого і затратно за часом, а ще — складна система реалізації. «Останнім часом я помічаю, що в людей виріс інтерес до ручної роботи, вони нею цікавляться — з’явилися ляльки-мотанки, писанки, але немає місця, де все це реалізовувати», — пояснює Наталія БОРИСЕНКО, директор художньої студії «Художня майстерня», художник прикладного мистецтва, член НСХУ. Як пояснює директор київської фабрики «Сувенір» Оксана ШЕВЧЕНКО, «власнику магазину вигідніше продавати всілякий дешевий дріб’язок чи дорогі речі, а не українські сувеніри. Український сувенір не популярний і не модний, чому — не знаю». Суголосна цій тезі і думка Володимира Балибердіна. «Крамниці, в яких продаються сувеніри, завалені непотребом. Знайти серед великої маси виробів те, що представляє саме Україну, просто неможливо. Є дешевші, яскравіші сувеніри, які закривають собою те, що може представляти Україну. Тут важко вибрати і зорієнтуватися, навіть якщо такі сувеніри є», — говорить ювелір.

Попри все, виробництво питомо українського сувеніру поволі розвивається, залишилося зробити його модним і затребуваним. «У нас завжди сувенір був дуже багатий. Це можуть бути ліжники, писанки, різьблене дерево, чорна кераміка. В нас дуже сильне прикладне мистецтво і я думаю, люди залюбки б це купляли», — впевнена Наталія Борисенко. Про писанку як один з можливих сувенірів говорить і Богдан Даль, і Володимир Балибердін. «Писанка — це приклад того питомо українського сувеніру, який ліг на релігійний, історичний народний контекст, прижився і існує вже багато років. Можна зробити українській сувенір на основі петриківського розпису, килимарства, художнього скла тощо. Є багато прикладів, якими ми можемо пишатися», — підсумовує пан Балибердін. А Зоя Чегусова бачить реальну можливість як зробити масовими і доступними саме авторські вироби: держава може замовляти їх на кафедрах мистецьких вузів.

P.S. Під час відкриття нового приміщення посольства США в Україні голова КМДА Олександр Попов вручив послу США в Україні Джону Теффту досить неочікуваний «виріб» декоративно-прикладного мистецтва — оберіг-віник. В цей час, авторські вироби багатьох талановитих митців залишились поза увагою.

Марія Семенченко, газета «День»
Головна світлина eveningkiev.com

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

3 відгуків

  1. Лев Сологуб says:

    Видно, шо авторка статті не врахувала сувенірний досвід Львова.

    У Львові у сувенірних крамницях є як прості (примітивні, звичайні)сувеніри, так і багато виробів ручної роботи. При цьому більшість і тих, і інших виробів відбиває або українську, або львівську тематику.

    І я думаю, шо справа не стільки у вихованні смаків. Справа у туристичній інфроструктурі. Львів навчився бути туристичним містом і жити з цього. Київ та більшість інших міст України живуть з чогось іншого, а туризм не розвивають. Тому не розвивається і сувенірний ринок.

    • Леве, перепрошую за певне заперечення :), але я був не раз на «Вернісажі» і на ярмарку до Дня Львова (на який ми спеціально їхали), і чесно кажучи мене абсолютно не вразило те, що ми там побачили. На «Вернісажі» та сама «ширка», що і на «Узвозі». А на ярмарку було буквально кілька людей, які собою «витягували» це діло. Тому принаймні з точки зору відомого вуличного місця в центрі, де би можна було знайти майстрів, Львів нічим не виграє. Єдине шо сподобалося — крамничка на Площі Ринок. Назву не пам'ятаю. Там не народне мистецтво, але хороші сучасні футболки чи всякі дрібнички. Звісно, оцінювати Львів я не можу, бо я його не знаю, але сумніваюся у тому, що він суттєво виграє. Кількість — це не автоматично якість. Можуть бути кілька галерей з виробами майстрів, але якогось потужного магазину чи центру, де би були саме презентовані вироби майстрів, я не чув. Є відома Дзиґа, але вона трохи з іншим ухилом. Ніхто не каже, що у Києві немає крамниць з сувеніркою. Їх багато, і повір, тут туристів не менше 😉 Але йдеться про наповнення.

  2. Наталья says:

    Я пишу писанки. Как и моя подруга, которая ими занимается уже более 10 лет. Знакома со множеством людей, которые тоже этим занимаются. В общем-то, не любитель я писать на форумах, не моё это.

    НО уж весьма поразил уровень национализма (в плохом смысле этого слова) и отрицания прошлого в статье. Даже как-то не по себе стало. И подумалось, что некоторые, желая уйти от какой-то части своего прошлого, так и не пришли к целостности понимая своей сути.

    Света и любви всем!

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко
Ярмарок до Миколая в Музеї Івана Гончара

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1130 людей вже підписалися
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити