Після свят Водохреща й Івана Хрестителя закінчувалася вулична коляда, щедрування і вертепи. 21 січня був останній день, коли можна було колядувати. Цей день ще називають Розколядою, коли влаштовують проводи різдвяно-новорічних свят. Їх відзначають не менш гучно, аніж самі свята.
У столичному музеї Івана Гончара підтримали традицію і видовищно спалили один з головних різдвяних атрибутів – солом’яного дідуха. Це різдвяне дерево мало стояти в хаті від 6 січня (Святвечора) і до 19 січня (Водохреща). Потім його обмолочували: зерно висівали, а солому спалювали на дорозі. Він уособлює усіх предків, що нібито на свята спустилися на землю. Спалення “дідуха” означає, що душам померлих час повертатися на небо.
Під час цього обряду існував й інший. Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12-13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» – це вважалося першим посвяченням у парубки. Натхненні цією розповідю присутні дорослі також пробували собі підсмалити волосся.
В різних регіонах побутує своя часова традиція спалення Дідуха – або на другий/третій день Різдва або на Старий Новий рік або й на Водохреща. В народі кажуть, що лише після такого дійства варто починати планувати нові справи на новий рік.
Коли від солом’яного діда залишився лише попіл, учасники дійства зайнялися звичною за останні два тижні справою – колядували, засівали та водили козу. А усіх присутніх музейники пригощали прощальною кутею та узваром.
Текст та світлини Катерини Качур