Люди на ярмарках зазвичай швиденько перебігають від одного майстра до іншого у пошуках чогось особливого. Більшість не обізнані у термінології і часто не знають, як назвати той чи інший виріб. Тому або просто тикають пальцем або називають твір першим асоційованим словом. А коли отаких покупців стає критична маса, то майстер не витримує і… починає збирати “цікаві” слова. Що й зробив київський кераміст Іван Бобков. Він у серпні цього року вперше побував на Сорочинському ярмарку і від тамтешніх покупців привіз цілий словник оригінальної лексики. Його виклав у власному блозі зі своїми коментарями.
Іван Бобков, художник-кераміст: “Я втомився виправляти людей, коли чув подібну маячню. Щоб не збожеволіти – записав. Так легше. Тому тепер запрошую вас посміятися… над собою. Підбірка містить загальновідомі назви. Як можна було так називати елементарні речі? Я не знаю. Мабуть, випалило нам це з пам’яті, тож нагадаємо, пояснимо”.
- Зозулиця – свищик, який має декілька отворів. Він не тільки свистить, а й за його допомогою можна створити різні мелодії.
Варіації на тему:
“ДУТКА” (тьотя, яка це сказала, ще й фухнула на відстані. Мабуть, думала, що як горн загуде).
“Сколько СВИРЕЛЬ”?!!!!!!
“Шо за фішка?”, “из неё куріть зелёный дым можна?” (класичний гоп підійшов і ще сфоткав для друганів, коли я сказав, що таки можна курити з зозулиці).
“НЭЦКЭ пачём?”
(Далі краще, видаю одразу обойму) СВІСТОШКА, СВІСТОХА, СВІСТЮЛКА, (можна в неё) СВІРІСТЄТЬ. (Тут зараз апогей!) БУБУЛА!!!!!! і БУЛЬБІКІ!!!
- Таріль – ГОРШОК (чому горщик, жінка не повідомила, але впевнено ткнула пальцем саме в таріль).
- Глек – БАНКА (часто кажуть, завжди додаю – “ТРЬОХЛІТРОВА!”).
- Тиква, тиквач (посуд для вина, з вузьким горлом) – виріб раптом став ГРАФІНЧІК.
- Таріль-пательня – “ПАЧЁМ ТАРЄЛКА СРУЧКА?”
- Горщик – СТУПКА, правда “бєз пєстіка”, але то нічого.
- Солонка (глиняна мисочка для, здогадайтеся, солі) – СОЛЯНКА.
- Глиняне сито (миска з отворами, щоб вареники лишались, а вода йшла собі далі) – ПАРАВАРКА і мегахіт – КАСТРУЛЬКА.
- Маленькі гончарні вироби “монетка“. Діалог: “Пачём”? – “10 гривень”. – ОГООООООООООО! (потім та тьотушка показала на полив’яні “монетки” і теж про ціну спитала, я відповів -“Два ОГООО!)
- Турка (кавник) – “ТРУБКА ТЯНЕТ”? і ще: “ЦЕ ТУРКА”? – “Так”. – “А З ЯКОЙ ПОРОДИ ДЕРЕВА ЗРОБЛЕНА?” (нема слів).
- Фігурка глиняна у формі “трипільської жінки” стала – ТРОПІЧЄСКОЙ ЖЄНЩІНОЙ.
- Гончарне коло – тут готуйтеся, такого навіть я не чекав. В Києві ж сказано – ВЄРТЄЛ!!!!!!!!!!
- На ярмарку в Сорочинцях один “руссо туристо” назвав купу гончарного посуду – “СМАТРІТЕ КАКЯ ТУТ КАНІТЄЛЬ!” Я увійшов в космос.
Цитати з ярмакового життя:
- Про Гаварецьку глину – “А ЄТО ВИ ІЗ ГАРВАРДСКОЙ ГЛІНИ ДЄЛАЄТЄ”? – відповів, – “З ОКСФОРДСКОЙ, якщо з КЕМБРІДЖА вчасно не підвезуть”.
- Загалом про кераміку– “ЭТО ВСЁ ГИПСОВОЁ ИЛИ АСБЕСТОВОЕ”?
- Один знаток пояснив усім присутнім, що він “знаток” – “ЄСЛІ ДІМЛЄННАЯ, ТО СІЛЬНООБОЖЄННАЯ, А ЄСЛІ МОЛОЧЕНАЯ, ТО НЕДОЖЕННАЯ”.
Кілька мовних конфузів Іван зібрав у своїх колег, які творять в інших видах мистецтва:
- Про дерев’яну скульптуру – “СКОЛЬКО КУМІРИ?”
- Булава (дерев’яний сувенір) – “ШАРІК С ІГОЛОЧКАМІ”…
Анатолій Байда, художник-гончар:
“Буває, що люди дивляться на тебе і кажуть: “О, дивись, живий гончар!”, або ще часто нас називають “класні рукадєльнікі”. На кожному ярмарку є ті, хто гончарні вироби обізве “баночками” і “кастрюльками”. Також часто люди не розбирають, де глина, а де дерево. Просто вони забули, що це таке, всі стали урбанізованими, забули про традиції і корені. А для покупців з Росії взагалі це все нове і не знають, як до нього підійти”.
Жанна Россипчук, гончар:
“Що мене дивує, люди часто питають, а для чого це можна приспособити? Кажу, це залежить від вашої фантазії – можна для каші, солі насипати чи цукру, свічку поставити…”.
Так званий АНТИсловник мистецьких термінів Іван з колегами постійно доповнює, бо щоразу вони чують щось цікаве від співрозмовників. Митець впевнений, якщо про це почати говорити, то люди схаменуться й більше читатимуть та називатимуть речі своїми іменами.
“Рукотвори”
Світлини Богдана Гдаля, Катерини Качур, Івана Бобкова