Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

«Па чьом свістоха» або мовні перли від покупців кераміки

«Па чьом свістоха» або мовні перли від покупців кераміки

Люди на ярмарках зазвичай швиденько перебігають від одного майстра до іншого у пошуках чогось особливого. Більшість не обізнані у термінології і часто не знають, як назвати той чи інший виріб. Тому або просто тикають пальцем або називають твір першим асоційованим словом. А коли отаких покупців стає критична маса, то майстер не витримує і... починає збирати «цікаві» слова. Що й зробив київський кераміст Іван Бобков. Він у серпні цього року вперше побував на Сорочинському ярмарку і від тамтешніх покупців привіз цілий словник оригінальної лексики. Його виклав у власному блозі зі своїми коментарями.

Іван Бобков, художник-кераміст: «Я втомився виправляти людей, коли чув подібну маячню. Щоб не збожеволіти — записав. Так легше. Тому тепер запрошую вас посміятися... над собою. Підбірка містить загальновідомі назви. Як можна було так називати елементарні речі? Я не знаю. Мабуть, випалило нам це з пам'яті, тож нагадаємо, пояснимо».

  • Зозулиця — свищик, який має декілька отворів. Він не тільки свистить, а й за його допомогою можна створити різні мелодії.
    Варіації на тему:
    «ДУТКА» (тьотя, яка це сказала, ще й фухнула на відстані. Мабуть, думала, що як горн загуде).
    «Сколько СВИРЕЛЬ»?!!!!!!
    «Шо за фішка?», «из неё куріть зелёный дым можна?» (класичний гоп підійшов і ще сфоткав для друганів, коли я сказав, що таки можна курити з зозулиці).
    «НЭЦКЭ пачём?»
    (Далі краще, видаю одразу обойму) СВІСТОШКА, СВІСТОХА, СВІСТЮЛКА, (можна в неё) СВІРІСТЄТЬ. (Тут зараз апогей!) БУБУЛА!!!!!! і БУЛЬБІКІ!!!
  • Таріль — ГОРШОК (чому горщик, жінка не повідомила, але впевнено ткнула пальцем саме в таріль).
  • Глек — БАНКА (часто кажуть, завжди додаю — «ТРЬОХЛІТРОВА!»).
  • Тиква, тиквач (посуд для вина, з вузьким горлом) — виріб раптом став ГРАФІНЧІК.
  • Таріль-пательня — «ПАЧЁМ ТАРЄЛКА СРУЧКА?»
  • Горщик — СТУПКА, правда «бєз пєстіка», але то нічого.
  • Солонка (глиняна мисочка для, здогадайтеся, солі) — СОЛЯНКА.
  • Глиняне сито (миска з отворами, щоб вареники лишались, а вода йшла собі далі) — ПАРАВАРКА і мегахіт — КАСТРУЛЬКА.
  • Маленькі гончарні вироби «монетка». Діалог: «Пачём»? — «10 гривень». — ОГООООООООООО! (потім та тьотушка показала на полив'яні «монетки» і теж про ціну спитала, я відповів -"Два ОГООО!)
  • Турка (кавник) — «ТРУБКА ТЯНЕТ»? і ще: «ЦЕ ТУРКА»? — «Так». — «А З ЯКОЙ ПОРОДИ ДЕРЕВА ЗРОБЛЕНА?» (нема слів).
  • Фігурка глиняна у формі «трипільської жінки» стала — ТРОПІЧЄСКОЙ ЖЄНЩІНОЙ.
  • Гончарне коло — тут готуйтеся, такого навіть я не чекав. В Києві ж сказано — ВЄРТЄЛ!!!!!!!!!!
  • На ярмарку в Сорочинцях один «руссо туристо» назвав купу гончарного посуду — «СМАТРІТЕ КАКЯ ТУТ КАНІТЄЛЬ!» Я увійшов в космос.

Цитати з ярмакового життя:

  • Про Гаварецьку глину — «А ЄТО ВИ ІЗ ГАРВАРДСКОЙ ГЛІНИ ДЄЛАЄТЄ»? — відповів, — «З ОКСФОРДСКОЙ, якщо з КЕМБРІДЖА вчасно не підвезуть».
  • Загалом про кераміку— «ЭТО ВСЁ ГИПСОВОЁ ИЛИ АСБЕСТОВОЕ»?
  • Один знаток пояснив усім присутнім, що він «знаток» — «ЄСЛІ ДІМЛЄННАЯ, ТО СІЛЬНООБОЖЄННАЯ, А ЄСЛІ МОЛОЧЕНАЯ, ТО НЕДОЖЕННАЯ».

Кілька мовних конфузів Іван зібрав у своїх колег, які творять в інших видах мистецтва:

  • Про дерев'яну скульптуру — «СКОЛЬКО КУМІРИ?»
  • Булава (дерев'яний сувенір) — «ШАРІК С ІГОЛОЧКАМІ»...

Анатолій Байда, художник-гончар:
«Буває, що люди дивляться на тебе і кажуть: „О, дивись, живий гончар!“, або ще часто нас називають „класні рукадєльнікі“. На кожному ярмарку є ті, хто гончарні вироби обізве „баночками“ і „кастрюльками“. Також часто люди не розбирають, де глина, а де дерево. Просто вони забули, що це таке, всі стали урбанізованими, забули про традиції і корені. А для покупців з Росії взагалі це все нове і не знають, як до нього підійти».

Жанна Россипчук, гончар:
«Що мене дивує, люди часто питають, а для чого це можна приспособити? Кажу, це залежить від вашої фантазії — можна для каші, солі насипати чи цукру, свічку поставити...».

Так званий АНТИсловник мистецьких термінів Іван з колегами постійно доповнює, бо щоразу вони чують щось цікаве від співрозмовників. Митець впевнений, якщо про це почати говорити, то люди схаменуться й більше читатимуть та називатимуть речі своїми іменами.

«Рукотвори»
Світлини Богдана Гдаля, Катерини Качур, Івана Бобкова

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

12 відгуків

  1. Марія коментує:

    Звісно, це все смішно, якби не було б так сумно. І не в останню чергу винні тут навіть не покупці, а організатори і, певною мірою, майстри. А не пробували рекламу відповідну проводити, щоб народ знав що таке глиняні (та й будь-які інші) вироби ручної роботи. Звідки пересічний громадянин буде знати, як правильно назвати «оту штучку схожу на свищик»? Чи що, наприклад, посуд для вина, з вузьким горлом називається тиквач? Випадки людського ідіотизму (де тарілка стає глечиком) не розглядатимемо.

  2. Настя коментує:

    Кераміка неймовірна! Але тон допису дещо зверхній, здається.... Стосовно отих, що на фото, кумирів — а чим вони не кумири? Я б їх теж так назвала))

    Про те, що люди не знають, що і як називається. Ну буває. Лексика ж застаріла! Або плутаються. Або діалекти. У мене баба (Луганщина) на банку казала «бутиль». А на західній це, здається, «баняк».

  3. Ірина коментує:

    Ой, людоньки! Наберіться терпіння та краще проведіть не один лікбез серед відвідувачів таких ярмарків... Адже існують посібники для «чайників»...

    Може спробуйте на кожний вид виробу повісити ярличок з правильною назвою... От народ і звикне... до цих назв. Бо якщо почати з них глузувати — то образяться, та й не зрозуміють, що це юмор... Нащо воно НАМ?!

  4. Іван коментує:

    Ой людоньки! А чи ви бачили чи чули, як майстри роками вас виправляють, як на майстер класах сотнями вас пропускають і пояснюють що до чого. І застаріла лексика тут не винувата. Люди в принципі елементарні речі загальновідомі трактують дивно(м'яко кажучи).

  5. Богдан Гдаль коментує:

    Як не дивно, але я б сказав, що більшість чудернацьких назв... логічні. Для тих, хто ніколи не стикався з цією сферою, це нормальні собі назви з життя 🙂 І навіть вєртєл, бо обертається.. Сподобалася гарвардська глина 🙂

  6. Леся коментує:

    Ну скажімо так, як би Ви, шановний гончар, потрапили на IT виставку чи будь яку іншу профільну, то теж предмети називали, «шутчками», «пиптиками» та таке інше. І з Вас теж посміялися б....

  7. Ольга коментує:

    Так, смішно, але дуже сумно. це ж наша мова, хоча слова і застарілі, але поки нові виробі з*являються, то і назви зберігаються ті ж самі. не треба забувати про це! може щось нині в них і смішне, але колись це смішним не здавалось. Думаю, вихід для такої ситуації вищевказано віний — правильно підписати вироби за допомогою етикеток. Щоб більш широко поінформувати, що?, чому? і т.п. можна віддрукувати невеличкі анотації. ті, кому дійсно цікаво — почитають і візьмуть до уваги. а на невігласів просто не треба звертати увагу.

    Дякую за словничок)))

  8. Уля коментує:

    Чесно кажучи, чекала, що стаття буде смішною, але вона настільки пронизана висміюванням, сарказмом та іноді навіть ненавистю до покупців, що ледве дочитала. Я би радила автору ставитися з більшим розумінням та любов'ю до людей і разом зі словами «тиквач» і «солонка» вивчити ще й слово «толерантність».

  9. Олена коментує:

    Зачепило. А шановний автор чув про Закон «Про захист прав споживачів» згідно якого продавець ЗОБОВ"ЯЗАНИЙ надати інформацію про товар, що продається. Якщо в супермаркеті ВСІ товари мають назву — це нормально, а у автора — догадайся сам. Те, що у Івана називається «тиквач» на заході Кіровоградської області з давніх-давен називається «банька», якщо це йому цікаво. І я, розумна освічена людина, питала б про вартість баньки і мене б так само висміяли. А за що?

  10. Наталія коментує:

    Людина вчиться мові протягом усього життя, недарма М.Рильський писав "Не бійтесь заглядати у словник... ". Мовленнєві помилки, дійсно «ріжуть вуха», але треба бути поблажливішими до чужих помилок, бо від них не застраховані часом і ми самі... От, наприклад, автор статті пише : «Солонка (глиняна мисочка для, здогадайтеся, солі) — СОЛЯНКА». А тлумачний словник української мови пропонує лише один варіант на позначення назви посуду для солі — і це саме СОЛЯНКА. Цим же словом називають і страву, та про це авторові мабуть відомо))).

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити