Національний одяг естонців представили в Україні / Рукотвори

Коли вперше бачиш естонське народне вбрання, мимоволі проводиш аналогії з українським традиційним костюмом. Майже та сама кольористика й орнаментика в оздобленні, той самий крій та одягові елементи. Однак за кілька хвилин, придивляючись, розумієш, що попри загальну схожіть відмінностей все ж достатньо. А виставка в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, яка відкрилася 21 березня, дозволяє ці особливості роздивитися зблизька. До Києва привезли вбрання з фондів Естонського національного музею міста Тарту (центр Південної Естонії), що характерне як для материкової, так і для острівної частин Естонії. Всі вироби – ручного виготовлення.

Національний одяг естонців відтворений за історичними зразками

Вишивальна орнаментика нагадує українську

Фестиваль танцю в Естонії

Головні убори естонок

Чоловічий светр-troi з острова Кіхно раніше був робочим одягом. У другій половині ХХ столітті цей предмет чоловічого одягу став найпопулярнішим. Його почали носити й жінки. У ХІХ столітті на острові Кіхно светр-troi в'язали з натуральної нефарбованої овечої шерсті білого або коричневого кольору. Для светра-troi використовували (використовують) орнамент, який вив'язують на пальцях рукавичок. Зазвичай по горловині і нижньому краю, а також по кромці рукавів вив'язується ряд орнаменту червоною ниткою.

Пояси є однією з найважливіших деталей жіночого одягу. Ним щільно обмотували тіло, таким чином утворювалося замкнуте коло, і ніяке зло не могли туди проникнути. Вважалося, що в системі орнаменту пояса прихована магічна сила, особливо сподівалися на захист від хвороб. Існує сотні різних орнаментів. Пояси, представлені на виставці, виткані в ХІХ столітті.

Естонський жіночий хор "Силеке" на відкритті виставки

За даними науковців, колекції Музею складають 120 тисяч елементів костюму, зокрема тільки спідниць 2 тисячі. Однак в Україні представили тільки з десяток повноцінних комплексів святкового вбрання та головних уборів, також сучасний одяг

Рєет Пийри, куратор виставки, науковець Естонського національного музею

з елементами традиційної орнаментики. “Мета цієї виставки – показати, що національний естонський костюм ще живий, його досліджують і вміють відтворювати”, – розповідає Рєет Пийри, куратор виставки, науковець Естонського національного музею. За словами куратора, представлені костюми не автентичні, а відтворені у ХХ столітті, в основному у 80-х роках. Однак це аж ніяк не применшує цінності костюмів, бо зроблені вони абсолютно за давніми зразками. Пані Рєет каже, при музеї навіть діє школа національного одягу, де люди різних професій вчаться шити, вишивати, ткати, а все для того, щоб власноруч виготовити собі повноцінний національний костюм, який вдягають на різні етно-фестивалі.

Посол Естонії в Україні Лаурі Лепік

Дехто з естонців у традиційному одязі взагалі ходить щодня, особливо мешканці островів, яких біля узбережжя нараховують до півтори тисячі. Принаймні у цьому переконує посол Естонії в Україні Лаурі Лепік. Щоправда для себе національний стрій він ще не придбав: “Я поки що не знайшов для себе адекватний. Оскільки я вже в четвертому поколінні мешкаю в місті, то доволі важко знайти міський костюм. Але якщо подивитися генеалогію, історію, я з Південної Естонії, то там звісно є костюми і для чоловіків”.

Комплект жіночого одягу з острова Хіійумаа

Декорований металом пояс на сукні

Острів Хіійумаа

Комплект жіночого вбрання з острова Сааремаа

Кожна деталь зроблена зі смаком

Одяг трьох найбільших островів – Сааремаа, Хіійумаа і Муху – має свою специфіку в порівнянні з вбранням населення материкової Естонії. Острівні жінки носили рясовані спідниці, а на островах Хіійумаа і Муху з другої половини ХІХ століття – довгі смугасті. Для жіночого костюма острова Хіійумаа характерна блузка “кяйсед”, для комплексу вбрання Сааремаа і Муху – сорочка з довгим рукавом. Головні убори або зав’язувалися під підборіддям, або мали форму чіпця чи шапочки з бомчиком.

Строї одягу Південної Естонії

Головні убори естонок Півдня

Орнаментика Півдня зазнала впливу Росії

Брошка або ґудзик, так звана "прось", яка у жінок з'єднувалася дві частини сорочки на грудях

"Прось" була різною за декором і розміром, але обов'язково зі срібла

Так само є загальні регіональні розбіжності материкової Естонії. Зокрема, на характер костюма населення Сету (Південна Естонія) позначилися тісні взаємозв’язки з росіянами із сусідньої Псковської області. Комплекс вбрання цього району щедро доповнювався коштовними прикрасами зі срібла.

Найоригінальнішою такою прикрасою є брошка, або ґудзик, так звана “прось”, яка у жінок тримала сорочку на грудях. Вона мала бути обов’язково срібною, бо естонці вірили, що срібно оберігає від зурочень. Часом розміри таких брошок доходили до непристойно великого розміру і важили до 8 кілограм. Вартість питання була одна корова. Срібні прикраси передавали у спадок.

Жіноче вбрання Північної Естонії

Сорочки північного регіону рясно декоровані вишивкою

Так само багаті на вишивку головні убори

Переважають рослинні мотиви

Оздоблення рослинними орнаментами, що виконувалися вишивкою гладдю, вирізняє одяг мешканців Північної Естонії. У жіночому костюмі привертають увагу сорочка-безрукавка та пишна блузка-розлітайка “кяйсед”, що одягалася зверху. Чоловічий вовняний і верхній жіночий одяг виконували з тканини кольору індиго. Науковці кажуть, що костюми більше орнаментовані на півночі країни.

“В північній Естонії більше кольорів і орнаментів, більше вишивки. Може через те, що там холодніше і людям не було чого робити, то сиділи вдома і вишивали”, – припускає Маре Літневська, голова Естонського земляцтва в Україні.

Верхній одяг натурального кольору з овечої шерсті, оздоблений прикрасами з мідних ґудзиків, носили на території Західної Естонії. Жіночі спідниці – смугасті, клітчасті, оздоблені квітковим орнаментом гладдю. Великим розмаїттям відрізняються і жіночі головні убори цього регіону.

Інколи переважаючий колір костюму того чи іншого регіону визнавчався тим, які рослини там росли, бо раніше вовняну тканину фарбували травами. А основними тканинами, з яких виготовляли одяг, були вовняна та лляна.

Досвід виготовлення та носіння національного одягу переймають сучасні естонські майстри. Головною вимогою є наслідування історичних зразків.

Окрім того для сучасних дизайнерів та модельєрів надбання національного одягу завжди є невичерпною скарбницею. Вони часто використовують комбінації старих прийомів рукоділля з сучасними формами, або навпаки, старі форми з’являються в сучасному стилі. Сформувлась і масова мода, яка заснована на етнічних мотивах, наприклад виготовлені на фабриці шкарпетки, колготки, рейтузи, взуття, сумки, тощо.

Сучасні речі з традиційним присмаком

Дизайнери запозичують давню орнаментику

Український та естонський традиційний одяг: спільне та відмінне

Людмила Сівцева-Климук, дизайнер, майстерня автентичного українського костюму “Шляхетний одяг”:
“Щоб зробити такий костюм, потрібна титанічна робота – знайти, дослідити, знайти людей, які можуть це зробити, кошти,

Людмила Сівцева-Климук, дизайнер

за які це можна було б зробити, захотіти це зробити і в кінці-кінців зробити. У естонців оці всі складові злилися в єдине і я за них рада. Дуже хотілося б мати такі можливості в Україні, якийсь би центр костюму чи щось подібне, щоб наші молоді дизайнери, які хочуть цим займатися, мали можливості створити дійсно якісний, гарний, правильний продукт.

Естонські костюми мені чомусь нагадують Волинь і Рівненщину по композиції, по розташуванню старовинного декору, ткані елементи уставок дуже нагадують колись західне українське Полісся.

Якщо говорити про символіку, то вона не дуже відрізняється від української. Може вони навіть перегукуються і доповнюють одна одну, бо північні землі України, зокрема Полісся було у складі Литовської держави у свій час і ця естетика народжувалася в однакових умовах”.

Оксана Косміна, етнолог, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інситуту народознавства Національної академії наук України, автор видання «Традиційне вбрання українців» (1-й том – Лісостеп, Степ; 2-й том – Полісся, Карпати):

“На жаль, вони не представили, але у них є один комплекс вбрання, який не тільки схожий, а ніби один до одного з українським. Якщо ми беремо ХХ століття, то до них також дійшли оці брокарівські вишивки і є сорочки так само вишиті трояндами, як і в нас, бо мода торкалася і народного вбрання. Вишивку, геометрію не можна прив’язувати до певного народу. Бо хто знає тільки українське, йому здається, що це тільки наше, якщо подивитися трошки ширше, то бачиш, що це є і в Естонії, і в Латвії, і Литві, я вже не кажу про Близький Схід, зокрема взірці вишивки Марокко дуже перегукуються з нашими Поліськими.

Оксана Косміна, етнолог

Щодо Тартанського музею, то в них речі зберігаються в такому порядку, що я такого не бачила в жодному музеї. У 1989 році, коли я була там, то перед тим як запустити у фонди на мене одягли бахіли, халат, головний убір і рукавички. Там витриманий спеціальний температурний режим. Всі речі лежать на окремих великих тацях у висувних ящиках, все було перекладено спеціальним папером.

До мене нещодавно звернулася українська громада в Талліні з тим, щоб їм для пошиття розробила ескізи українського традиційного одягу. Вони кажуть: “Ми там виглядаємо жебраками в наших легеньких вишиванках невідомо якого регіону й походження. Нам так соромно, коли ми ходимо на етно-фестивалі і бачимо, як естонці й іноземці вдягненні”. Я зробила, їм відіслала, обіцяли результат, але поки фотографій не маю.

Естонський костюм вирізняє кількість і об’ємність металевих прикрас. Якщо подивитися на цю прикрасу в профіль (“прось” – авт.), то вона навіть якось деформує фігуру, бо від корпусу це відстає десь на 15 см. Я думаю, що це якісь залишки, рудименти від давніх комплексів вбрання, коли вони були функціональні, це були як фібули (Металева застібка, яка одночасно виконувала роль прикраси – авт.). Навіть по костюму видно, що вони десь з різних історичних епох. Україна не має такої кількості металевих прикрас, ну, трохи в дукачах та зґардах є.

Всі народні костюми об’єднує простота і архаїчність крою. А те, що наклалося з пізнішими епохами, то це складність крою, коли крій запозичувався з міського професійного костюму. Ми бачимо, що естонці багато чого взяли з міського костюму. В Україні на стільки складного крою, як в них, немає.

Вишивка на жіночій спідниці острова Муху

Поряд з геометрією, у них дуже багато рослинної орнаментики і художньої гладі. У нас цього практично немає. У нас така художня гладь присутня лише в поясах, які зроблені на фабричній вовняній тканині і розповсюджені здебільшого в Центральній Україні й на Поділлі.

В Естонії в'язані предмети одягу мають давні традиції. Найстаріший, знайдений у кургані вив'язаний на спицях предмет - шматочок рукавиці - відноситься до ХІІ-ХІV ст. На даний момент відомо, що цей фрагмент рукавиці є найстарішим в'язаним виробом, виявленим на території всієї Північної і Східної Європи. Представлені рукавиці вив'язані студентами Вільяндіської академії культури і являють собою копії експонатів музею.

Що є в естонців і чого немає в нас, так це дерев’яне взуття, на зразок французьких сабо, які вони вдягають на в’язані шкарпетки. У них величезний асортимент в’язаних речей – шапочки, панчохи, рукавички. У нас декоровані вовняні шкарпетки поширені тільки в районі Гуцульщини.

Також вирізняє естонський костюм та їхніх сусідів присутність мережива і мінімалізм у вишивці жіночих сорочок. Для України все-таки притаманно, якщо це святкова сорочка, то вона має бути багато декорована вишивкою або ткацтвом”.

Виставка естонського традиційного одягу в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва триватиме до 23 квітня 2012 року.