Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

«Мурал – це як іще один знак нашої присутності на цій землі» – фольклорист

«Мурал – це як іще один знак нашої присутності на цій землі» – фольклорист
5 листопада 2015 16:54

«Орнаменталістика, яка зараз постає на будинках, – як своєрідне маркування простору. Що тут Україна, ми – українці»

Для одних – «весело і красиво», для інших – «негармонійно»: мурали, тобто художні розписи стін будинків, різні люди оцінюють неоднаково. Приклад тому – остання дискусія довкола стінопису на бульварі Лесі Українки у Києві. Дівчина з вишиванкою в одних викликала захоплення, в інших – невдоволення. Дехто з критиків, наприклад, називав банальним мотив розпису, особливо, мовляв, зважаючи на те, що це малював іноземець – австралійський художник Гвідо Ван Хелден. Про мурали, яких у Києві стає дедалі більше, Радіо Свобода поговорило з ініціаторами таких розписів, деякими культурними діячами та жителями столиці.

Історія мурал-арту в Києві розпочалася кілька років тому, коли дует вуличних художників «Інтересні казки» оформив перший масштабний мурал на Великій Житомирській. Тепер ці хлопці відомі на весь світ і малюють у найбільших містах, а до Києва все частіше приїздять іноземні художники, розповідає куратор проекту «Сіті Арт» Гео Лерос.

«Київський тренд задав австралійський стріт-артист Гвідо Ван Хелден своїми нещодавніми роботами. Ми переважно запрошуємо художників, які можуть це зробити масштабно й епічно, незалежно від того, українські це чи світові художники», – пояснює Гео Лерос.

Мурал українського художника Олександра Корбана на вулиці Антоновича, 48 А

Мурал українського художника Олександра Корбана на вулиці Антоновича, 48 А

«Багатьом здається: якщо ти красиво малюєш на полотні або на папері, то розмалювати стіну буде зовсім не складно. Однак це не так», – каже куратор проекту. Тому для оформлення муралів шукають досвідчених стріт-артистів. «Якщо художник звертається без досвіду роботи, то це така собі рулетка: вийде в нього щось чи ні. Я впевнений: місто на такі ризики не може йти», – додає він.

Саме міська влада видає дозвіл на легальне розмалювання будинку. За словами арт-куратора, звернутися з відповідним листом до Київради може будь-який художник. До запиту він повинен додати ескіз і приклади попередніх робіт.

«У кожної роботи є свій меценат, який оплачує переліт художнику, проживання, фарби і підйомний кран. Тут художник живе за власний рахунок, гонорар йому ми не виплачуємо», – розповідає подробиці організаційного процесу Гео Лерос.

«У нас є до десяти художників, які можуть це якісно зробити. Якщо ми хочемо малювати більше, зрозуміло, треба залучити художників з-за кордону», – додає він.

«У вас надто люблять критикувати»

На думку Гео Лероса, в Україні досі не розуміють мурал-арту. Втім, для будь-якої цивілізованої країни це нормальна практика.

«У Київ десь півроку тому приїхала людина, яка працює з одним із найкращих архітекторів сучасності Френком Гері. Мені хотілося якусь будівлю типу музею сучасного мистецтва зробити з його командою, – згадує арт-куратор.

«У результаті він, поживши два дні в Києві, сказав, що не готовий тут нічого робити. «У вас люди надто люблять критикувати. Кожен вважає, що він розбирається у всьому і має розказати, як і що треба зробити», – ділиться Гео Лерос враженнями іноземця.

Та ж сама історія і зі стріт-артом. «Якщо глобально замислитись, це – всього лише двоміліметровий шар фарби. Захотів – замалював. Цей галас, який здіймається навколо кожної роботи, абсолютно не виправданий. Адже ніхто не кричить: ось усе місто заставлене пластиковими балконами чи кондиціонерами», – скаржиться Гео Лерос.

Мурал на Гусовського 8/10 австралійця Фінтана Магі

Мурал на Гусовського 8/10 австралійця Фінтана Магі

За його ж словами, художники самі вибирають ескіз малюнка. «Коли наша країна доросте до того, що ми зможемо платити десятки тисяч доларів художникам, тоді ми сміливо зможемо задавати тон малюнка і казати: намалюй нам, будь ласка, тут вишиванку чи ще щось, – додає Гео Лерос. – Поки що всі художники, які працювали у наших проектах чи в інших, малювали виключно те, що вони самі хотіли».

Найближчим часом у планах проекту «Сіті Арт» розпис у місті близько шести поверхонь.

«З нами ніхто не узгоджує, що саме малюватимуть на будинках»

Небажаними у центрі Києва вважає мурали співачка й художниця, президент «Фонду відродження культурного середовища Києва» Анжеліка Рудницька. «У нас є райони такі закинуті страшні, де реально людям не вистачає якогось позитиву. Коли б отам, або на Троєщині, де дуже однакові будинки, з’явились якісь малюнки, то це б дало людям і якусь естетичну насолоду, і можливість відрізняти один шматок мікрорайону від іншого», – вважає вона.

«А коли йдеться про, наприклад, Андріївський узвіз, де якусь інопланетянку-українку намалювали, як на мене, це вульгарність», – додає Рудницька.

Мурал «Відродження» на Андріївському узвозі

Мурал «Відродження» на Андріївському узвозі

Її також тривожить, що малюнки з’являються без погодження з жителями міста. «Коли ми говоримо про громадянське суспільство і про нашу активність, ми ж маємо на увазі не тільки контроль політики, а й такі речі, які стосуються кожного з нас, – зазначає Анжеліка Рудницька. – У нас і так місто спаплюжене бордами, яких надміру, які відволікають водіїв від дороги і просто захаращують середовище. А тепер ще додали картини сумнівної естетичної якості».

«Дівчина, яка ніби приміряє до себе вишиванку, – це просто поза законами малювання зроблено, – ділиться вона особистим враженням від муралу на бульварі Лесі Українки у Києві. – Воно негармонійно, будь-який художник скаже, що це неправильно намальовано. Просто хтось дуже активно зайнявся цим проектом і розказує нам, як це здорово. Я не підтримую таку точку зору, мені не подобається».

Мурал на бульварі Лесі Українки, 36 Б

Мурал на бульварі Лесі Українки, 36 Б

За словами Рудницької, вона не проти муралів, «але це повинно бути із смаком, ненав’язливо, не відволікати людину і дратувати її, а надихати, створювати комфорт, затишок, додавати оптимізму, життєрадісності місту».

«Мурал-арт – це осучаснена традиція розпису хати»

Мурал-арт можна назвати явищем пост-фольклору, вважає фольклорист, професор університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська.

«Ми зараз у такій соціально-політичній ситуації, що можна розглядати цю орнаменталістику, яка зараз постає на бруківці, на будинках, як своєрідне маркування свого простору. Що тут Україна, ми – українці, а це своєрідні знаки нашої присутності на цій землі», – каже вона.

Портрет Сергія Нігояна на Михайлівській площі, створений португальським художником Алешандре Фарту

Портрет Сергія Нігояна на Михайлівській площі, створений португальським художником Алешандре Фарту

Фольклорист називає мурал осучасненням давньої української традиції. «Традиційний розпис житла мав не лише естетичну, а й знакову природу, оскільки орнаменталістика на хаті мала повідомити кожному, хто проходить повз хату, яка тут родина живе, чи дівчина на видання чи парубок на порі. У такий спосіб поширювалась інформація через оздобу своєї садиби», – пояснює професор.

«Був певний обереговий смисл у тих розписах. Сьогоднішній варіант не настільки семантично наповнений – це новаційний формат утвердження ідеї. Якщо ця ідея світла, позитивна і зроблена якісно, я – за. А якщо це роблено аж пальці знати, а ще і смисл закладений негативний, це навряд чи комусь сподобається», – додає Олена Івановська.

Вона також вважає, що якщо більшості містян намальований мурал буде не до вподоби і вони активно проти нього виступатимуть, він довго на стіні не протримається.

«Мурал – це просто весело і красиво. І це якось нашу буденність, сірість розфарбовує. Тому що людина створена для щастя і краси у будь-якому форматі», – додає фольклорист.

Що думають кияни?

Радіо Свобода поцікавилося у жителів Києва, чи до вподоби їм мурал-арт. Здебільшого таким розписам радіють, кажуть про те, що це «позитивно і креативно».

Кияни радіють муралам

Кияни радіють муралам

«Хотілося б, щоб усі сірі куточки Києва були так прикрашені, це дійсно вражаюче. Те, що роблять художники, надихає», – зазначає 27-річна Катерина.

А 17-річний Олександр додає: «Це потрібно, але не в центрі. Тут архітектура гарна, і не треба її псувати. А якщо звичайні будинки у спальних районах, то там можна малювати».

Киянка Ольга пропонує: «Було б добре малювати не на муніципальних будівлях, а у місцях біля галерей, музеїв. Щоб не забруднювати місто і не шкодити місцям культури».

Більшість опитаних на запитання щодо київських муралів відповідали: «Це надихає!»

Майя Жаковаradiosvoboda.org

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Є один відгук

  1. Лев says:

    Всі мурали, шо бачив у Києві, позитивні та креативні. Так, на околицях їх не вистачає, але й в центрі вони доречні, бо заповнюють пусті, неестетичні та похмурі кути та боки старої архітектури.

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко
Ярмарок до Миколая в Музеї Івана Гончара

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1130 людей вже підписалися
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити