Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Мрії з глини

Мрії з глини
8 березня 2011 21:01

Матеріал за 22.06.2010

Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. «Що ще зліпити тобі? – запитав він. — Зліпи мені щастя», – попросила людина. Нічого не відповів Бог і лише поклав людині в долоню шматочок глини, що залишився.

Цю легенду про осадову гірську породу скульптори і сьогодні люблять розповідати, уявляючи, як ліплять нове життя. І в мить, коли здається, що ідеал вже близько, завжди знаходиться новий шматочок м'якої і пластичної маси для ще однієї мрії.

Від профанацій до мистецтва 

Невеличке донецьке містечко Слов’янськ завжди вважалося центром кераміки. На околицях міста – величезні поклади глини. Причому сировина дуже якісна. Колись на цій землі влаштував виробництво фарфору знаменитий російський фабрикант Кузнєцов. Продукцію його підприємства постачали навіть на імператорський двір. За радянських часів керамічне місто стараннями відповідальних працівників перетворилося на машинобудівний центр, а про минулу глиняну славу нагадував лише завод високовольтних ізоляторів, у виробництві яких використовувалася глина. Сьогодні про слов'янську глину не просто згадали, її гідно оцінили італійці, які вклали свої гроші в спільне підприємство з виробництва керамічної плитки.

На нещодавньому конкурсі «Сім чудес міста» місцевий ринок глиняних виробів опинився серед переможців разом зі Святогорською Свято-Успенською лаврою, пам'ятником Артему і слов'янською сіллю.

У більшості приїжджих місто дійсно асоціюється з цим базаром: після розпаду Союзу і початку ринкової епохи в Слов'янську, як гриби після дощу, почали відкриватися тисячі дрібних підприємств, з'явилися умільці-бізнесмени. Особливо після того, як на підприємствах міста припинили виплачувати зарплату. Виготовленням посуду зайнялися не лише професіонали-керамісти, а й вихователі дитячих садків. «Більшість із тих, хто вирішив так заробити, не мали навіть елементарної вищої освіти, – розповідає Анатолій Левіт, екс-мер Слов'янська (2002—2006 рр.). – Але багато хто знав, який треба скласти рецепт суміші і яким чином включити піч. А ось поняття про те, що таке бухоблік, не мали».

За підрахунками пана Левіта, таких дрібних фірм сьогодні в Слов'янську і на околицях налічується близько шестисот. Вони пропонують посуд, вази, скарбнички, свічники, попільнички, прикраси для акваріумів. Загалом, всілякі «корисні дрібнички». Ціни на це добро – фантастично низькі. Посуд – від двох гривень, вази – від трьох, сувеніри – від однієї. Заради справедливості варто зауважити, що така продукція не завжди високої якості. Але і вона знаходить своє місце на привокзальному ринку.

А ось чого точно не зустрінеш на вокзалі, так це авторських робіт учасників ІІІ Симпозіуму художньої кераміки «Україна Соборна». У перші два тижні червня Слов'янськ перетворився на творчу майстерню для найкращих керамістів країни. І хоча цей симпозіум – захід мало розрекламований, але все-таки значущий. І насамперед для самих майстрів, яким дали час і засоби відірватися від реальності і просто творити.

Майстри глиняних справ

На території Слов'янського курорту (тут є лікувальні грязі, солоні озера і ропа – все це ефективно застосовується при лікуванні захворювань нервової і серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, наслідків травм хребта) два тижні плідно працювали митці.

Щоправда, потрапивши в приміщення колишньої пральні, спочатку складно уявити, як тріщини на стелі, облуплена штукатурка і поламані вікна можуть на щось надихати майстрів? Але, оглянувши роботи, розумієш – так можуть працювати люди, зголоднілі за справжньою творчістю. Чи не так: «Митець має бути голодним»?

На донецькому симпозіумі державною підтримкою і «не пахне». Принаймні, грошовою. Захід – виключно приватна ініціатива. Тому митці навіть і не намагалися на щось скаржитися, добре хоч у такому форматі на них хтось звернув увагу. А придумали і здійснили унікальний проект брати Левіти. «Симпозіум, який ми придумали десять років тому як абсолютно творчий проект, утретє підтвердив, що мистецтво не знає кордонів і поділу, – упевнений один з організаторів Анатолій Левіт. – До нас, на схід України приїздять художники із заходу, центру, півдня і півночі, і дістають такий заряд енергії від роботи і спілкування між собою саме в Слов'янську, якого їм, за їх же словами, вистачає на роки творчості. А це означає, що ми вкотре досягли своєї мети».

Цього року була дуже насичена програма. Митці працювали від світання до смеркання. Мінусом стало те, що з майстерні на випалювання роботи доводилося возити на досить далеку відстань поганими дорогами. Дещо, на жаль, розбивалося.

«Руки просто дорвалися до глини. Вдома я не маю можливості працювати – я відійшла від гончарних справ, – розповідає Лариса Антонова, яка раніше працювала головним художником на Будайському заводі художньої кераміки. – А тут я, як в раю». Майстер упевнена, що, незважаючи на спад у керамічному виробництві, керамічна культура, навпаки, прагне угору. Іншими словами, потенціал у наших майстрів є, а ось можливості реалізувати його – немає.

«На фоні інших митців можна відчути, чи просунувся ти в своїй творчості», – говорить Олександр Фоменко, кераміст із Слов'янська. Він представив декілька робіт, у тому числі й дві на морські теми. «Тут нам дали дуже якісну глину, кілька видів, – ділиться майстер. – Цей факт дозволяє творити. Кожен міг вибирати потрібну йому масу. У нашому регіоні взагалі багато хто бере глину для творчих робіт. Скульптури з неї прикрашають як Святогорськ, так і Донецьк».

«Недолік конкурсу – літературність тем і величина заданого масштабу (за умовами мали бути скульптури заввишки 140 мм. – Ред.). Це: я і море, дитинство, «Слово о полку Ігоревім», – говорить художник Андрій Ільїнський, твори якого зберігаються не лише в провідних музеях України, але і в приватних колекціях за кордоном. – На мій погляд, це знизило рівень окремих робіт. Деякі ескізи не треба було «розганяти» на величезний розмір. Ще один «мінус», незважаючи на вкладені в захід гроші і сили, – роботи може ніхто не побачити. Хотілося б, звичайно, побачити вставку робіт, може, і в Києві. Та що там говорити про це, якщо в Слов'янську мало хто знає, що в місті проходить симпозіум».

При цьому майстри не приховують, що раді зустріти на симпозіумі нових цікавих майстрів. Наприклад, Ольгу Гаврилову з Києва або Юрія Мусатова зі Львова. «Юрій Мусатов представив роботу у вигляді гойдалок, – продовжує Лариса Антонова. – Мені вона дуже сподобалася! Думаю, всі 25 митців, які беруть участь цього року в проекті, перебувають приблизно на одному професійному рівні, тому журі, швидше за все, буде складно обирати».

Але воно все-таки обрало. Першу премію Симпозіуму узяв відомий київський митець Марко Галенко за роботу «Спогади дитинства». Друга премія дісталася донецькому майстрові Георгію Беро («Міфологія»), третя – теж столичному скульпторові Андрію Ільїнському («Мета Марфі Зі»). Під час оголошення результатів конкурсу стало відомо, що роботи ще одного майстра побачать не лише вибрані відвідувачі підприємства «Керамічні маси Донбасу», але і столичні цінителі паркової скульптури. Річ у тому, що замість Гран-прі за серію робіт у всіх номінаціях журі вирішило посприяти проведенню в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва персональної виставки робіт полтавського художника Андрія Собяніна.

До речі, розповідали, що коли учасники конкурсу дізналися, хто судді, вони сильно захвилювалися. Роботи визнаних майстрів і «зелених» випускників вузів оцінювали відомий український кераміст, заслужений художник України Олександр Миловзоров, завідувачку сектором кераміки, старший науковий співробітник Національного музею українського народного декоративного мистецтва Ірина Бекетова, народний художник України Галина Мешкова, а також мистецтвознавець Тетяна Зіненко.

Симпозіум – це не єдина, хоча і найбільш помітна ініціатива пана Левіта. Саме його стараннями у Святогорську на базі реабілітаційного центру для дітей-сиріт «Смарагдове місто» відкрилася цілорічна школа кераміки, в якій з азами гончарного мистецтва щороку можуть ознайомитися п'ять тисяч дітей. У центрі є й гончарний круг, і піч на дровах для випалювання. Організатори сподіваються, що з їх допомогою діти-сироти зможуть знайти потрібну і прибуткову професію або хоч би захоплення.

Як і діти з реабілітаційного центру, художники з легкою душею розлучаються зі своїми творіннями. Нікого навіть не збентежив той факт, що їхні роботи залишаться на зеленому лужку на території заводу, на відшибі Слов'янська. По-перше, глині, обпаленій при температурі більш як 1200С, не страшні ніякі природні явища. А по-друге, майстри упевнені: кожен творець повинен віддавати свої роботи людям. Звичайно, якщо вони цього бажають.

Тетяна Катриченко, Віктор Ковальчук (фото), Главред

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

Є один відгук

  1. Надія Борис коментує:

    Надзвичайно цікаві проекти та ідеї! Успіхів та творчості майстрам.!!!

  2. Надія Борис коментує:

    Надзвичайно цікаві проекти та ідеї! Успіхів та творчості майстрам.!!!

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити