20 Гру 2016 23:15 Огляди

Ялинка в яворівському стилі: традиція і комерція

Ялинка в яворівському стилі: традиція і комерція

Колись яворівську іграшку продавали в Європі – не тільки в Польщі, але й в Німеччині, Австрії.

Так сталося, що вже кілька років поспіль мою домашню ялинку прикрашають яворівські іграшки – жовто-червоно-зелені пташки і янголята авторства львівських майстрів Оксани Когут та Остапа Сойки. У цьому році їхніми роботами оформлена і головна ялинка країни на Софіївській площі Києва.

Про те, що ялинка в столиці буде в яворівському стилі, організатори з “Folk Ukraine” задумали давно. Ще після зими вони згадали про це, але опісля замовкли. А приблизно в кінці літа в соцмережах з’явилися фотографії, на яких були зображені художники проекту, які розписували невідомих на Яворівщині птахів і тварин, копіюючи малюнки з лежачих на столі ангелів Оксани і Остапа.

Художниці за роботою. Facebook Яни Яцкової

Оксана згадує, як на початку червня 2016-го під час відкриття в Музеї Івана Гончара їхньої персональної виставки до них підійшла молода дівчина, під виглядом звичайного відвідувача розглядала роботи, а потім замовила кілька видів ангелів і пташок. Як виявилося потім, особа, яка цікавилася виробами, – представник організаторів головної ялинки країни.

Пізніше Оксану і Остапа запросили в якості консультантів по яворівській іграшці, про що повідомили навіть на своєму сайті, і замовили у них 50 пташок і янголів.

50 – це дуже мало для прикрашання такої великої ялинки. Для порівняння, коли у 2011 році Когут і Сойка готувалися прикрашати ялинку у Ватикані перед собором Святого Петра, вони виготовили 250 різних ангелів і пташок. Як доповнення на львівському скляному заводі були замовлені скляні іграшки, розписані в жовто-червоно-зелених кольорах. “Краса неземна!”, – згадує сьогодні Оксана.

“Тепер я розумію, що інші іграшки київські організатори вирішили намалювати самі, фактично привласнивши собі наші ідеї і напрацювання, – каже художниця. – Без дозволу була використана на афіші і ялинкова верхівка – композиція з двох ангелів. Коли ми сказали, що так чинити не зовсім чесно, організатори приготували договір, в якому запропонували нам відмовитися від авторських прав… У відповідь наш юрист відправив свій варіант угоди. Після цього організатори подзвонили й сказали, що не хочуть сваритися й вирішили замовити 140 іграшок і великі конструкції під ялинку”.

Головна ялинка країни на Софіївській площі

Головна ялинка країни на Софіївській площі

“Ми вирішили не відмовлятися від співпраці, хоча часу на роботу було мало, і настрій пропав. Ми для себе визначили, що головна наша мета показати, якою була справжня яворівська іграшка, автентична, традиційна. Тому останні кілька місяців з майстерні не виходили”, – продовжує Оксана Когут.

Майстерня з виготовлення яворівської іграшки. Facebook Оксани Когут

Треба сказати, що Оксана Когут та Остап Сойка – чи не єдині в Україні майстри, які намагаються відтворити традиційну яворівську іграшку та на її основі створити нову, авторську.

І київську ялинку прикрашають саме авторські знахідки Оксани і Остапа, на ній немає жодної традиційної яворівської іграшки. Частково традиційною можна вважати пташку – її елементи – форми крила і голови нагадують деталі дитячої забавки на палиці.

Традиційними яворівськими іграшками вважаються конячки на колесах, “деркачі, “гультяї” (дерев’яні каталки, в яких іграшки обертаються навколо своєї осі. – Ред.), вози… Тобто та іграшка, якою можна було гратися, а не вішати на стіну або ялинку для краси. Не було і розписаних зірок.

Головна ялинка країни на Софіївській площі

“Коли у мене запитують, чи щаслива я, що до яворівської іграшки стільки уваги, відповідаю, що ні, – розмірковує Оксана Когут, яка спеціально приїхала до Києва за день до відкриття без запрошення, щоб подивитися на прикрашену своїми іграшками ялинку. – Ми з Остапом погодилися співпрацювати з організаторами ялинки, щоб хоч частково показати справжню іграшку, але у нас це не зовсім вийшло”.

Майстри можуть годинами розповідати про своє захоплення цією іграшкою. Від них можна дізнатися, що яворівській забавці вже більше 400 років. У XVII столітті існування промислу в Яворові неподалік від Львова було зафіксоване дослідником, який проїжджав через ці землі. А вже в XIX столітті в містечку цим ремеслом займалося 86 сімей, кожна з яких виробляла тисячі іграшок на рік.

“Є відомості, що один з цих майстрів поїхав до Польщі і там заснував майстерню, де став виготовляти іграшки. Можливо, та, яку зараз роблять поляки, запозичена у нас. Колись яворівську іграшку продавали в Європі – не тільки в Польщі, але і в Німеччині, Австрії. Збереглися фотографії з ринків і церковних ярмарків. Ще в 1970-х діти в Україні гралися нею. Опісля промисел майже зник. У тому ж Яворові іграшку не виробляють з середини 1980-х років, – каже Оксана. – Ми ж зайнялися іграшкою, щоб в першу чергу показати, якою вона колись була. По зернинках збираємо інформацію. Мені іноді здається, якби ми не зайнялися нею, то було б уже складно простежити традицію, адже майстрів старшого віку вже немає в живих”.

Оксана Когут і Остап Сойка. Facebook Оксани Когут

Можливо, спочатку іграшку взагалі не розписували. Потім стали застосовувати натуральні барвники, а жовтий, зелений і червоний кольори було найпростіше дістати. Після війни стали використовувати і синій. Але тільки тому, що не могли знайти зелений.

“Я якось летіла в Туреччину на фестиваль через Харків, – згадує Оксана Когут. – Ходила цілий день по місту, втомилася і зайшла в магазин взуття. Розговорилася з продавчинею, показала свої роботи, а та сказала: “Так це ж іграшка мого дитинства!”. У Польщі люди старшого віку теж підходять до нас і кажуть, що наші іграшки – іграшки їхнього дитинства. І всі не стільки пам’ятають форму, як кольори”.

Але форми якраз мають значення. З XVII століття вони залишилися незмінними. Всі елементи іграшки – плоскі, профільного силуету. Тобто пташки, запряжені коні, фігурки людей вирізані плоскими, як би застиглими в русі. “Зараз є майстри, які почали використовувати об’ємні фігурки і видавати їх за традиційну іграшку. Так, це, звичайно, іграшка, але вона не може називатися “яворівською”, – говорить Оксана і пояснює: є канони, за якими нашу іграшку завжди впізнавали.

Важлива і техніка розпису. Не можна робити начерки олівцем або покривати поверхню фарбою в кілька шарів. Яворівська іграшка розписана примітивно. У майстрів раніше навіть пензликів могло не бути, а малювали на іграшках капелюшком цвяха.

Днями на відкритті головної ялинки країни поміж рядками не раз доводилося чути, що над її прикрасами працювали художники, розписуючи спеціально для неї іграшки. Тільки мова йшла, швидше за все, не про Оксану і Остапа. Їх на відкриття організатори навіть не запросили. Як і не запропонували місце в дерев’яному будиночку для продажу іграшок. Та й навіщо, якщо ті ж “ручні” художники, які працювали влітку, намалювали для реалізації киянам і туристам сотні пташок невідомої породи і півників на паличках під виглядом традиційної яворівської іграшки.

Псевдояворівська іграшка

Зрозуміло, головна ялинка країни – великий комерційний проект. Більшості його учасників – від організаторів до відвідувачів – немає діла до збереження традицій і дотримання канонів. Якщо їм сказали, що червоно-жовто-зелені іграшки – яворівські, значить – так воно і є.

Народне, наївне зачіпає. Ми в повсякденному житті стали частіше носити, наприклад, вишиванки. І підприємливі люди цим попитом користуються. Не кожен з нас може дозволити собі сорочку з ручною вишивкою на натуральному полотні, але будуть носити китайські підробки з синтетики. При цьому особливо не замислюючись ні про спосіб вишивки, ні про якість тканини, ні про саму ідею полотняної вишитої сорочки. Так і з іграшкою.

Тетяна Катриченко, Главред