Шукаємо приміщення у центрі Києва Більше не показуватиX

Хвойка перший розкопав пам'ятки трипільської культури

Хвойка перший розкопав пам'ятки трипільської культури

«Археологія й у ті часи була справою затратною. Тільки багатії могли дозволити собі вести великі розкопки власним коштом. Хвойчине захоплення археологією трималося головним чином на спонсорах — заможних київських родинах Ханенків і Терещенків, із якими мав приязні стосунки. Витрати їм компенсував отриманими знахідками»...

Хвойка Вікентій

Вікентій Хвойка у 25 років. Знімок зроблений 1875 року, ймовірно, у Празі. Добре випрасувані сюртук і сорочка, добре вив'язана краватка, на шиї - ланцюжок для годинника. За тодішньою модою добре підстрижені вуса та борідка. Наступного року Хвойка назавжди перебереться до Києва.

До Києва чеха привело нещасливе кохання

Батьки майбутнього відкривача трипільської культури, Вацлав і Анна Хвойки з міста Семіна у східній Чехії, тримали велике молочне господарство. 21 лютого 1850-го народився їхній первісток — Чеслав. Згодом, коли вже осяде в Києві, він стане Вікентієм. Потім у родині з'являється ще четверо синів і четверо доньок. Усі вони житимуть на батьківщині.

Вікентій Хвойка любив згадувати, як у дитинстві ходив із батьком на полювання. Про матір своїй учениці Валерії Козловській на схилі літ розповідав, що та весь час поралася по господарству. Хлопчик полюбляв дівоче товариство. Закінчив початкову школу та якесь неповне середнє училище. Усе життя займався самоосвітою, вивчив найпоширеніші європейські мови.

Після закінчення навчання переїхав до Праги. Працював садівником. У 18-річному віці здійснив подорож Австрією та Німеччиною. Значну частину — пішки. Відвідав історико-археологічні музеї у Нюрнберзі, Майнці, оглянув давньоримські земляні укріплення вздовж Рейну та Дунаю, численні середньовічні замки.

1876-го Хвойка емігрує до Російської імперії. Селиться в Києві. Деякі кажуть: покинув батьківщину, аби уникнути небажаного шлюбу з багатою, але нелюбою йому дівчиною. Інші — що закохався в київську панночку Александровську, із родиною якої познайомився у Празі. У всякому разі до Києва Вікентій Хвойка прибув разом з Александровськими і якийсь час навіть жив у них. Та невдовзі дівчина захворіла на невиліковну душевну хворобу. Хвойка до кінця життя залишився одинаком.

Перші 15 років у Києві заробляв викладанням — німецької, малювання та фехтування. Потоваришував із чеською родиною Дефорен. У селі Петрушки — нині Києво-Святошинський район — вони мали дачу. Коли Вікентій Хвойка вирішив присвятити себе сільському господарству, Дефорени дозволили йому облаштувати в їхній клуні агрономічну лабораторію.

Його спонсорами були заможні київські родини Ханенків і Терещенків. Витрати їм компенсував отриманими знахідками.

У селі Петрушки під Києвом на дачі родини Дефорен на початку 1890-го сталася пожежа. Згоріла клуня, у якій приятель господарів 40-річний Вікентій Хвойка облаштував агрономічну лабораторію. Із димом зникли й усі результати дослідів агронома-аматора з розведення хмелю та «проса-росички». Вогонь забрав і Хвойчині нагороди з кількох сільсько-господарських виставок у Російській імперії, срібну медаль Паризької виставки 1889 року й диплом члена французької Аграрно-промислово-технічної академії. «Треба було мати силу волі, щоб пережити найскрутніші часи, і немає іншої опори, окрім Бога», — написав він невдовзі в листі до брата.

Хвойка дивився, як робітники розгрібають лопатами згарище клуні. І раптом помітив, що разом із землею вони викидають щось блискуче й кольорове. Обчистив знахідки. Виявилося, це уламки синіх, зелених і рожевих скляних кілець. Хвойка їх відмив і повіз показати київським знавцям старожитностей. Ті пояснили: знахідки зі згарища в Петрушках — браслети, які носили жінки за часів Київської Русі. Колекціонери дали за них 60 руб.: пуд заліза для покрівлі тоді коштував 2 руб. 60 коп. На агрономії Вікентій Хвойка поставив крапку. З'явилося нове захоплення — археологія.

«Я зрідка буваю вдома, — пише він батькові до Чехії у травні 1891-го. — Шукаю в різних місцях те, що вже давно минуло, особливо перші сліди наших слов'янських прабатьків».

археологічні розкопки

Наймані робітники під час розкопок у Києві на Андріївському узвозі №38 - колишній садибі Муравйових. Деякі з копачів роками працювали у Хвойки й набували археологічного досвіду. Таким помічникам дослідник іноді доручав робити самостійні розвідки та розкопки.

Тодішні археологи в Російській імперії вели розкопки передусім у степу. Шукали у скіфських курганах — там не раз знаходили золоті прикраси. Копачів, головну робочу силу, наймали в навколишніх селах. Зазвичай платили їм по 40-50 коп. на день. Для селян то були добрі гроші: пуд борошна — 16 кг — на базарі тоді коштував 1 руб. 40 коп.

Робітники піднімалися на верхівку кургану й під наглядом археолога починали звідти копати так звану яму-колодязь або траншею. Копали доти, доки не діставалися до стародавнього поховання. Коштовні речі знаходили там далеко не завжди: чимало могил пограбували ще в давнину. Або ж це зробили недавні шукачі скарбів — ті, яких нині називають «чорними археологами».

Саме в степу, на стародавніх курганах, Вікентій Хвойка отримав перший польовий досвід археолога. Спека, хмари пилюки та рої комах. Але він уже захопився. «Цього року хочу дослідити кордон Харківської, Курської, Чернігівської, Катеринославської та частково Херсонської губерній, куди через два-три дні вирушаю», — пише в тому самому листі до батька. А невдовзі почне копати сам — у Києві та його околицях.

П'ять найбільших археологічних відкриттів Вікентія Хвойки

  1. Стійбище первісних мисливців на мамонтів — Кирилівська пізньопалеолітична стоянка — перша досліджена пам'ятка кам'яного віку в Східній Європі. Знахідкам, як і залишкам вогнищ від житлових споруд, понад 12-15 тис. років.
  2. Трипільська рільнича цивілізація, що існувала на Подніпров'ї у IV-III ст. до н.е. Назвав її «за найбільшим на знахідки місцем» — в околицях села Трипілля на Київщині. Вона є найпівнічнішою периферією давніх цивілізацій Стародавнього Сходу.
  3. Могильники двох археологічних культур — зарубинецької (II ст. до н. е.-І ст. н. е.) та черняхівської (III-V ст. н.е.). Відкрив їх у 1898—1899 роках на березі Дніпра біля села Зарубинці на північ від Канева, а також поблизу села Черняхів під Кагарликом. Виявлені археологічні пам'ятки вперше довели значні впливи кельтської та провінційно-римської культур у глибині Південно-Східної Європи.
  4. Фундаменти мурованого князівського палацу часів Київської Русі на Старокиївській горі, у садибі лікаря Петровського неподалік Десятинної церкви. А 17 серпня 1907-го тут розкопали велику братську могилу жертв татаро-монгольської навали Києва 1240 року. На кістяках було видно сліди від ударів шабель та іншої холодної зброї. У садибі Петровського розкопали також залишки давньоруських майстерень, де виробляли ювелірні прикраси з металу й емалі, а також керамічні кахлі. Досліджено рештки зем¬ляних укріплень осердя Стародавнього Києва.
  5. Давньоруське князівське місто-фортецю Білгород у селі Білогородка під Києвом. Розкопав у 1909 — 1914-х. Виявив тут потужні оборонні споруди, залишки кам'яного храму XII ст., величезний колодязь тощо.

Хвойка все життя вислуховував на нарікання на «непрофесіоналізм», бо освіти археолога не мав. Приміром, голова Імператорської археологічної комісії граф Олексій Бобринський казав, що він — «дилетант без диплома», «любитель-археолог без будь-якої наукової підготовки». Хвойка не сперечався, а налягав на книжки. Уже на початку 1890-х зібрав фахову бібліотеку та власну археологічну колекцію.

Купівля та продаж стародавніх речей на рубежі XIX-XX ст., як і нині, було звичним явищем. Хвойка часто навідувався на «товкучку» на київському Подолі. Там так звані маклаки продавали археологічні предмети. Могли й «дати наводку», звідки походить їхній «товар» — кам'яний, бронзовий чи залізний наконечник стріли, списа або сокири, металева прикраса чи скляна намистина, глиняний черепок із примхливим візерунком або керамічна статуетка.

Місця для майбутніх розкопок Хвойка визначав, їздячи по селах навколо Києва. Розпитував, чи при оранці на полях не знаходили часом якихось старовинних речей, черепків. Селяни приносили свої знахідки, показували, де їх знайшли.

язичницьке капище-жертовник

Під час розкопок на Старокиївській горі Вікентій Хвойка 1908 року виявив кам'яне язичницьке капище-жертовник - круглий із чотирма прямокутними виступами. Вони, можливо, призначалися для встановлення ідолів Перуна, Даждьбога, Сварога. Малюнок Вікентія Хвойки

Стоянку первісних мисливців на мамонтів та інших доісторичних тварин Вікентій Хвойка виявив 1893-го на Кирилівській вулиці в Києві. Тут було також багато скребків для обробки шкір, різців для кісток, наконечників списів. Але найголовніше — велика кількість бивнів і мамонтових кісток. На одному з бивнів був вигравіюваний загадковий орнамент. Чутки про знахідки величезних кісток «допотопних» тварин швидко поширилися Києвом. Богомільні бабусі вирішили, що все це має чудодійну цілющу силу. Народ кинувся розтягати кістки з розкопу.

Хвойка обгородив місце робіт парканом і найняв сторожа. Але це мало зарадило справі. Тому археолог пришвидшив роботу, а всі знахідки одразу описував і забирав у сховище.

«Навесні 1895-го я продовжував розпочаті 1893 року розкопки в садибі пана Зіваля на Кирилівській вулиці. При зніманні верхнього шару гори, розташованої в садибі, траплялися робітникам товсті, глиняні черепки. Піднявши один із таких черепків, я був здивований складом глини, з якої він був зроблений, а ще більше оригінальністю орнаменту на ньому». Так Вікентій Хвойка описав у польовому щоденнику перші враження від оздобленої кераміки, яку невдовзі назве трипільською. На цій ділянці він розкопав декілька гончарних печей і біля 50 залишків жител-землянок. А в них — цілі й побиті керамічні посудини зі складним візерунком, глиняні статуетки людей і тварин, знаряддя праці та зброю з каменю й рогу. Такі знахідки на очі археологам потрапили вперше.

В околицях сіл Трипілля, Верем'я та сусідніх — південніше Києва — Хвойка згодом виявив залишки стародавніх селищ із численними зразками розкішно розписаного посуду. Перші уламки, як завжди, придбав у місцевих селян. Орачі тут вигортали плугами не тільки пофарбовані черепки, а й великі шматки обпаленої глини з відбитками соломи та дерев'яних паль.

Хвойка найняв бригаду копачів за традиційні 40-50 коп. на день і наказав їм рити траншеї. Уже перші розкопки виявили багатометрові глинобитні майданчики із цілими або розчавленими розписаними посудинами. Від величезних — понад метр заввишки — до маленьких, ніби іграшкових. Траплялися глиняні статуетки людей та тварин, кам'яні наконечники стріл, списів, а також сокири й кістки свійських та диких тварин. Із цієї околиці Ві¬кентій Хвойка не вилазив кілька років.

трипільський посуд

У серпні 1899 року Вікентій Хвойка продемонстрував результати своїх розкопок учасникам XI Археологічного з'їзду, який відбувався в Києві. Зокрема розписаний посуд, знайдений біля села Трипілля. Один із горщиків до країв був заповнений зернами пшениці. Показав і багато орнаментовані посудини, що за формою нагадували бінокль. Яким було їхнє призначення у трипільців - учені не з'ясували досі.

Де брав гроші на розкопки археолог-аматор? 1896-го обмовився в одному з листів, що йому «довелося, окрім чималої праці, зробити ще чималі в матеріальному відношенні витрати». Археологія й у ті часи була справою затратною. Тільки багатії, як граф Бобринський — господар великих маєтків і цукрозаводів біля Сміли, могли дозволити собі вести великі розкопки власним коштом. Хвойчине захоплення археологією трималося головним чином на спонсорах — заможних київських родинах Ханенків і Терещенків, із якими мав приязні стосунки. Витрати їм компенсував отриманими знахідками, які потрапляли до приватних колекцій спонсорів. Та час од часу провадив розкопки і за власні гроші. Отримував 1200 руб. на рік як зберігач археологічної колекції київського Міського музею. Заробляв і продажем археологічних матеріалів колекціонерам.

Висновки Хвойки про трипільців були хибними

Творцями трипільської культури Вікентій Хвойка вважав місцеве, «корінне», хліборобське населення — далеких предків слов'ян. А традиція спалювати тіла померлих нібито була поширена на Подніпров'ї із трипільської доби аж до хрещення Русі. Це мало свідчити про безперервне існування тут одного й того самого народу.

Сучасна наука спростовує Хвойчин висновок про безперервний розвиток дніпровських слов'ян із часів Трипілля до князівських. Насправді носіями трипільської культури були племена середземно-морсько-балкансько-дунайського походження. На територію сучасних Румунії, Молдови й України вони просунулися з Балканського півострова та Середнього Подунав'я.

Найраніші трипільські пам'ятки ще 5300—4000 років до н.е. відомі тільки в румунському Прикарпатті. На Подніпров'ї трипільці з'являються у 3100—2500 роках до н.е. Більшість науковців не вважають їх індоєвропейцями, а предками слов'ян і поготів.

Трипільський "бінокль"

Останні свої роботи на трипільських поселеннях Вікентій Хвойка здійснив уже важко хворий на сухоти. Казав, що в Міському музеї, де працював із 1900-го, залишив свої легені, бо музейний будинок побудували в сирому місці на Олександрівській вулиці. Зараз тут Національний художній музей України — вул. Грушевського, 6. 1913-го видав підсумкову монографію «Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена». У передмові 63-річний археолог скаржився, що стан здоров'я не дозволяє йому видати цю працю розкішніше. Зокрема, із численними ілюстраціями, які сам створював протягом двох десятиліть археологічних робіт. Наступного року, 2 листопада 1914-го, Вікентія Хвойки не стало. Усе своє майно: рукописний та ілюстративний архіви, бібліотеку й інші речі він заповів учениці — випускниці Вищих жіночих курсів Валерії Козловській.

Текст Євгена Гороховського
Джерело: журнал «Країна» № 6 (9), 26 лютого 2010

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter

11 відгуків

  1. Твердження про сучасну науку, яка спростовує тези Хвойки, чомусь вважаю журналістською помилкою, або просто однією з недоведених теорій..

  2. Олег says:

    Знаю іншу наукову думку:

    — ніщо не виникає з нічого і нікуди не уходить

    — «трипільці» прийшли на українські землі, де вже жило корінне населення,

    — вони принесли свою нову хліборобську культуру і разом з місцевим населенням (мисливство і скотарство) утворили місцеву самобутню, не схожу на інші культури

    — на півночі меж трипільців переважало не хліборобство, а мисливство і тваринництво, як і задовго до них

    — із черговою зміною клімату змінився спосіб господарювання, а населення залишилось

    — дотрипільські і трипільські традиції сформували культуру, яка дожила до нашого часу і руйнування якої вдало почав Володимир «Ясне Сонечко».

  3. Герасим says:

    Шановний Олег! Хочу Вам нагадати, що при застосуванні терміну "...інша наукова думка. ... " варто в обов'язковому порядку посилатись на те ждерело де Ви це вичитали. В іншому разі цитати є особисто Вашими.

    Кожен має право на власну думку! Проте не варто забувати, що історія закінчується там де закінчуються писемні джерела. Далі йде археологія. Історія тісно переплетена з політикою та є відносним джерелом, котре потребує матеріальних підтверджень. В силу цього археологія охоплює хронологічні межі що сягають пізнього середньовіччя. В більшості випадків матеріальні рештки (абсолютне та незаперечне джерело) не тільки не підтверджують писемні згадки, а й суперечать їм.

    Не варто також забувати, що на сьогодні в Україні існує близько 300 професійних археологів. Вони постійно публікують свої наукові праці (частіше власним коштом, тираж котрих рідко перевищує 500 екземплярів). Кожна така публікація має гриф ІА НАНУ і затверджена Вищою Атестаційною Комісією.

    З іншого боку існує кілька осіб з історичною освітою, що публікують десятитисячні тиражі на глянцевому папері. Такі роботи не мають відповідних грифів і є не більше як художньою літературою. Написані вони доступною для пересічного читача мовою. Саме в таких книжках можна побачити тези котрі цитує Олег.

    Якому дререлу вірити це справа кожного.

    Хочу закликати читачів критично ставитись до будь-якого джерела. Історія завжди була, є і буде інструментом політичним. Згадайте тільки ідеологію Третього Рейху, що активно шукала «арійські землі». Так само окремим людям вигідно пропагувати «трипілля». Ця пропаганда створює попит, котрий в свою чергу сприяє знищенню пам'яток археології грабіжниками.

    Культура Кукутені-Трипілля — ось справжня назва предмету обговорення.

    Задайтесь питанням про значення слова Кукутень та чому воно стоїть першим. Відповіді на це знайдете тільки в справжніх наукових публікаціях котрі можите знайти в бібліотеках Вернадського, Максимовича. Придбати роботи можите в бібліотеці Інституту археології та у музеї на Богдана-Хмельницького (інформація для киян).

    Не шукайте наукову літературу на Петрівці та в інших магазинах — Вам обов'язково запропонують глянцеві художні видання, що є суцільною вигадкою.

    • Олег says:

      Шановний Герасим

      Я займався Трипільською культурою, був в археологічній експедиції з одним з професійних археологів, ведучих спеціалістів по Трипіллю на сусідніх теренах з місцем винайдення Хвойкою трипільської культури, певний період мені пощастило працювати з оригіналами трипільської кераміки у фондах. І я дуже обережний у словах... Щодо «хто шо видає за свої гроші», то скажу, що сам вже 8й рік самоходом і на своїй машині їзжу в фольклорно-етнографічні експедиції і всю цю «кухню» знаю, маю за спиною більш 150 експедиційних сел... Книжки в копіях по Трипіллю маю у себе вдома :)) і т.д. А оті 100-тисячники і не бачив... І останнє... Може, я чогось не зрозумів, але що ви заперечуєте в моїх словах? Може, мені було варто в форматі інтернету утворити наукову конференцію?! Із ким?! З науковцями я і так можу зустрітись...

      Із цих суджень, що я виклав, тільки останнє — моє особисте. Інше — аксіоми, засвоєні підчас вивчення трипільської культури. І взагалі, це стандартні схеми розвитку і зміни культур. Не бачу теми для дискусії і т.д.

  4. Олег says:

    Шановний Герасим

    Я займався Трипільською культурою, був в археологічній експедиції з одним з професійних археологів, ведучих спеціалістів по Трипіллю на сусідніх теренах з місцем винайдення Хвойкою трипільської культури, певний період мені пощастило працювати з оригіналами трипільської кераміки у фондах. І я дуже обережний у словах... Щодо «хто шо видає за свої гроші», то скажу, що сам вже 8й рік самоходом і на своїй машині їзжу в фольклорно-етнографічні експедиції і всю цю «кухню» знаю, маю за спиною більш 150 експедиційних сел... Книжки в копіях по Трипіллю маю у себе вдома :)) і т.д. А оті 100-тисячники і не бачив... І останнє... Може, я чогось не зрозумів, але що ви заперечуєте в моїх словах? Може, мені було варто в форматі інтернету утворити наукову конференцію?! Із ким?! З науковцями я і так можу зустрітись...

    Із цих суджень, що я виклав, тільки останнє — моє особисте. Інше — аксіоми, засвоєні підчас вивчення трипільської культури. І взагалі, це стандартні схеми розвитку і зміни культур. Не бачу теми для дискусії і т.д.

  5. Герасим says:

    Дякую за відповідь! Спробую як найкорортше висловити зауваження до Ваших тез:

    1. — ніщо не виникає з нічого і нікуди не уходить

    Відповідь: Звісно що не виникає. Проте на рахунок «не уходить» я був би не таким категоричним. Археологія України нараховує понад 100 культур (не кажучи вже про їх локальні прояки). Поняття археологічна культура має на увазі матеріальну культуру і не може вважатися як етнічне формування. Тільки в разі дослідження та співставлення антропологічних решток можливі дані припущення. Відповідно потрібно опрацювати серію поховань. В разі трипілля такі серії відсутні.

    Інша справа стосовно можливості трансформації трипілля в інші культури. Звісно такі процеси проходили. Варто згадати, що територією України за час голоцену пройшло більше десятка потужних міграційних потоків з найрізноманітнішим етнічним забарвленням. Ось тільки вже з часу середньої-пізньої бронзи в археологічних культурах України рис трипільської культури не помітно взагалі! І вам Олег має бути це відомо (можу припустити що Ви ознайомлені з відповідною літературою).

    З більшим успіхом можливо провести паралелі матеріальної культури українців та населення Південної Америки району Анд. Там є і геометричні подібні орнаменти, і ідентична кольорова палітра. Загалом матеріали більш подібні чим будь-що інше. Пояснюється це елементарно. Однозначно можна говорити провідсутність етнічних зв'язків. А от подібність це тільки особливості світогляду.

    Трипілля є надбанням світової культури і аж ніяк не «особистим майном» України. Наше завдання зберегти ці пам'ятки, а не марити спільним корінням.

    2. — «трипільці» прийшли на українські землі, де вже жило корінне населення

    Відповідь: Варто уточнити на яку частину українських земель прийшли трипільці — правобережжя Дніпра (з невеликою частиною в районі Києва переходу на лівий берег). Поліську смугу займала культура лінійно-стічкової кераміки (одна з перших дійсно землеробських культур України, та не менш цікава просто менш відома та менш «розпіарина»). Просуваючись територією степового Побужжя трипільці в певній мірі асимілювали, в певній мірі вижиали населення Буго-Дністровської культури (досить цікава, також хвала Богові не розпіарина землеробська культура. Вона не змогла витримувати настіп та відступила до Дніпра, де на той момент добре себе почували культури Дніпро-Донецької культурно-історичної спільності. Хто ж тобі трипільці? Добрі місіонери?

    Чи є ще якась археологічна культура України з такою кількістю зброї як трипільська? Всього кілька, доби бронза. І напевно навіть скіфи позаздрили б такому арсеналу. Ні!!! Хочеться вірить в добрих місіонерів котрі просто захищали свої сім'ї. Від кого? Від невеличких поселень з 3-5 сімей місцевих варварів?

    Так місцеве населення дійсно жило. Більш того воно змогло встояти і залишило за собою 2/3 території. Багато кому хочеться вірити що він має етнічне коріння саме трипільців добрих місіонерів з здавалося б яскравою матеріальною культурою, а не «варварами» що певно захищали свою землю.

    3. — вони принесли свою нову хліборобську культуру і разом з місцевим населенням (мисливство і скотарство) утворили місцеву самобутню, не схожу на інші культури

    Відповідь: Дійсно принесли нову культуру, ось тільки чомусь серед місцевого населення тільки Буго-Дністровська культура (існують теорії про її балканське коріння) була їм близькою, та й та намагалась відійти на схід. Намагалась...

    4. — із черговою зміною клімату змінився спосіб господарювання, а населення залишилось

    Відповідь: Проблема в тому, що в пізніший час відомі значні площі України котрі не були заселені більш як 300 років, і заселялись тільки з приходом нового населення. А якщо Олегом малось на увазі що цим населенням є ми, то я не можу порекомендувати нічого іншого як просто почитати роботи з приводу етнегонезу слов'ян.

    5. — дотрипільські і трипільські традиції сформували культуру, яка дожила до нашого часу і руйнування якої вдало почав Володимир «Ясне Сонечко».

    Відповідь: Як же з цим не погодитись!?? Саме так я собі і уявляв. Трипільці певно говорили праукраїнською та пошепки називали себе українцями. Потім не одну тисячу років жили не полишаючи за собою матеріальних решток та не вступали генетично в контакт з будь-яким іншим населенням. Таким чином вони зберегли свою самобутністі і в один чудовий, певно сонячний день відродили свою культуру.

    Навіщо дивитись на факти, потрібно слухати свого серця та поклику душі! Ще рано думати про референдум стосовно додавання приставки до слова Україна слава Трипілля, та все йде до того.

    На мою думку нам варто пишатись тим що ми маємо, і нехай це незначних відрізок в тисячу років, та він незаперечний. А якщо шукати коріння, то не варто забувати про ті інші неолітичні культури України котрі не менш яскраві чим трипільська і всеж таки займали більшу територію .

    Невже мало того що пишатись тим що ми просто живемо на території яка була зеселеною досить давно, а потрібно обов'язково шукати (і часто досить не професійно) своє коріння?

    Наслідки таких пошуків — створення попиту на трипільску караміку, що послугувало потужним поштовхом до мародерського грабування пам'яток.

    Не слід забувати що для історії відома всім пектораль була б нічого не варта, якби не відомо було де її знайдено та в якому контексті. І всі ті награбовані горшки в колекціях трипільської кераміки насправді нічого не варті — то вирвані сторінки не тільки історії України, а й Світової історії.

    Вирвані сторінки — ось ціна ваших пошуків...

  6. Герасим says:

    Говорячи останню фразу "Вирвані сторінки — ось ціна ваших пошуків... ", мав на увазі людей котрі не тільки є співчуваючими (згідні з думкою про трипільців-українців), а тих що такі твердження активно розповсюджують та рекламують.

    Особисто з Вами Олег досить приємно спілкуватись.

    Дозвольте запитати, чи не доводилось вам в своїй роботі мати справу з ДНЦЗКСТК МНС України?

    • Олег says:

      Звичайно, доводилось :))

      Про трипільську культуру, я бачу, з вами немає сенсу говорити, оскільки Ви мимохідь висловену думку перетворюєте на дискусію і продовжуєте її у своїй уяві настільки, наскільки я її не уявляв і не висловлював (щодо трипільців-українців). Принципово, по кожній з думок можна було б найти спільну думку і розходження, оскільки вони базуються на одних і тих саме знаннях. Але я не бачив тої єдиної думки серед науковців, то що ж говорити про людей, на «книжки про трипільців» яких ніхто не буде посилатися на початку тексту?!

  7. Олег says:

    Таке враження, що треба всідатися за літ-ру і кожному слову давати зноску... Не до трипільців (тому і без зносок на того науковця, який послався на іншого з тої причини, що той не міг не послатися на товариша або вчителя... і за цим всим врешті губиться його власна думка і позиція, не кажу про всіх і не заперечую необхідності підтверджувати свою думку думкою іншого...). Своїх зберігати треба... Ось тут, за нас, наші батьки не знають про культуру наших дідів... А ви кажете «співставити за антропологічними рештками»... За цими рештками вони будуть співставні, а за традиційною культурою — ГМнО получається, вибачте.

    А журналістів — на мило і на розкопки...

  8. Герасим says:

    Дійсно, дискусії не вийде, та й не місце їй.

    Стосовно журналістів... хм.. не кожен хто бачить процес розкопок розуміє їх суть, далеко не кожен... Краще нехай читають і не роблять зайвих сенсацій хапаючись за окремі вислови.

    Дякую за увагу.

  9. таня says:

    Мені прабабуся розповіла про розкопки, і на уроках київщинознавства ми вчили трипільську культуру, тож, я живу у селі Халеп'я . На території мого села Хвойка проводив розкопки, шукаючи нові залишки поселень. На Коломийщині він знайшов керамічні фігурки, Хвойці не сподобалая назва Халепська культура і назвав культуру Трипільською (та як Трипілля було на той час найбільшим містечком) !

    Не знаю чи правдиві ці твердження чи ні, але мені трохи заздрісно селу Трипілля (я вчуся у 7-му класі в селі Трипілля під Києвом) .

Додати відгук

ОголошенняЯк замовити
Terra Incognita: подорожі, активний туризм, екскурсії Україною Творча майстерня Олександри Теліженко
Ярмарок до Миколая в Музеї Івана Гончара

Підпишіться на розсилкуЗгорнути
1131 людина вже підписалася
Що нового?Всі новини
Наші новини на Google+
Новини проектуДивитися всі
Свіжі відгуки
Рукотвори, 2009-2016.Власниками дописів, світлин або видива є його автори.
Вітаємо поширення змісту з обов’язковим посиланням на джерело.
Проект працює на двигунці Wordpress
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль
Facebook livejournal RSS/Feed

Повідомте про помилку

Увага! Слід заповнити всі поля!
Email-адреса має бути справжньою!

Первинний текст:

Ваше виправлення:

Ваше ім’я:

Ваша email-адреса:

Надіслати
Закрити