Щоб продовжувати й розвивати традиції народного мистецтва, необхідно досконало досліджувати та вивчати все те, що народ створював віками і створює тепер. Поверхове ж вивчення традиційних видів декоративно-прикладного мистецтва, а особливо “експорт” їх із одного центру розвитку в інший (наприклад, петриківського розпису на Гуцульщину або гуцульської різьби на Полтавщину) можуть завдати великої шкоди, навіть призвести до занепаду або втрати окремих видів та технік, звуження ареалу їх використання.
До дещо призабутих видів художньої обробки деревини належать бондарство та художнє випалювання. Самі бондарні вироби — то дивні витвори людських рук та думки, в яких поєднуються народна естетика, художній смак з цілісністю, чітким практичним розрахунком на основі знань та технологічних особливостей деревини. Через неможливість механізувати процес виготовлення, цим виробам притаманна яскраво увиразнена рукотворність. Вражає також багатий асортимент форм бондарного посуду різного призначення, їхні чіткі пропорції та сміливе поєднання гладенької декорованої поверхні з ритмічним чергуванням обручів.
На Прикарпатті для декорування бондарних виробів, чіткішого вираження форми й не на шкоду їх утилітарному призначенню за допомогою металевих штампів — “писаків” — широко застосовували техніку художнього випалювання. Воно, як і інші види народного мистецтва, має свою “мову”, — елементи та мотиви геометрично-рослинного характеру. Ті з них, котрі дійшли до нас із далекого минулого, мають назви, створені на основі спостережливості, побажань та вірувань, так само як і назви дерев, квітів, небесних тіл. У постійному творчому процесі відбувається їх якісний та кількісний відбір, створюється щось нове.
“Писаками” здебільшого користуються не як готовими штампами, а “малюють” орнамент вільний, “від руки”, як, скажімо, писанку. Тому кожен виріб має неповторний характер, хоч елементи та мотиви можуть бути однакові. Готові бондарні речі не покривають ніякими опоряджувальними матеріалами, що було б недоцільним у їх повсякденному використанні.
Протягом сотень років зусиллями багатьох майстрів шліфувалися прийоми виготовлення, відпрацювання технологічної та утилітарної досконалості виробів, за цей час винайдено прості й раціональні інструменти та пристрої. І тому, хто прагне чогось досягнути, потрібно пройти довгий шлях майстерності.
В давнину таємниці бондарного ремесла передавалися у спадок від батька до сина і т.д. Але подібних родинних династій не так багато, потрібно залучати нові сили. Задля підвищення інтересу до призабутої техніки бондарства та художнього випалювання автор ставить за мету описати в даній роботі прийоми й методи виготовлення та декорування виробів, запозичені у заслуженого майстра народної творчості України Івана Юрійовича Грималюка (с.Річка, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл.). Можливо, це стане в пригоді самодіяльним майстрам, з чиїх рук із часом почнуть з’являтися красиві та добротні речі.
Спочатку деякі загальні зауваження. Для бондарних виробів можна використовувати деревину різних порід. Так, дуб незамінний для винних і пивних посудин, з липи
виготовляють посуд, призначений для зберігання масла, молока, меду. У хвойних порід прямолінійна несучкувата деревина, і це надає їм певних переваг. На обручі беруть гілки хвойних порід, а також ясена, явора.
А тепер перейдемо до детальнішої розповіді.
Технологія виготовлення бондарного посуду
Запорукою гарного, міцного й легкого виробу завжди була правильно підібрана деревина, без сучків та інших вад. Заготовляючи матеріал, необхідно враховувати довжину (висоту) майбутнього виробу і збільшити довжину заготовки на 3-5 см.
Підібраний матеріал (смерека, ялина) потрібно колоти (рис.1), бо пиляння руйнує його структуру. Розколюють деревину (колоду) радіально на чотири однакові частини (четвертинки). Коли розкіл проходить легко, без задирок і додаткових зусиль – матеріал підібрано вдало.
Відокремлюємо серцевину та зовнішню частину – кору (рис.2а). Таким чином, ми одержали трапецієвидну заготовку, яку необхідно знову розколоти радіально на певну кількість пластин,щоб отримати клепки (доги) (рис.2б).
Бондарні речі мають конусоподібну форму, тож необхідно кожну пластину (догу) з одного боку звузити. Для зручності виконуємо цю операцію невеликою сокиркою. Конусність не повинна перевищувати 1 см в одній заготовці (пластині) (рис.2в). Залежно від розміру й виду виробу ширина клепки повинна бути в межах 8-10 см. Кількість клепок розраховують відповідно до зовнішньої довжини кола посудини.
Після цього заготовлені пластини (доги) необхідно висушити. Вдома це можна зробити на печі або біля батареї взимку, а влітку – на повітрі. Тривалість сушіння – до одного місяця.
Для подальшої роботи потрібні вісні ножі (рис.За і 3б). Виготовляють їх з кованого металу. Півкруглих ножів повинно бути декілька, різних діаметрів – чим більший діаметр виробу, тим більший діаметр.
Основним верстатом служить бондарний стілець (рис.Зв). Піднявши притискну педаль, в отвір між робочим столом і головкою вставляють заготовку і притискують її педаллю. Бондарний стілець (кобилку) легко виготови-ти самому, ним дуже зручно користуватися.
Висушену кожну догу обробляють на бондарному стільці, надаючи їй півкруглості. Спочатку роблять півкруглою внутрішню її частину, а потім зовнішню (рис.4а).
Настругавши відповідну кількість дог, можна зробити “примірку”. Для цього необхідно взяти примірочний обруч (приблизний діаметр майбутнього виробу) і набрати певну кількістьзаготовлених дог (рис.4б). Вони між собою прилягають нещільно, а тому кожну з обох боків підстругують на ручному фуганку. Звичайний фуганок закріплюють робочою поверхнею догори. У такий спосіб стружемо доги і знаходимо відповідний кут прилягання кожної клепки. На цій операції формуються пропорції майбутнього виробу.
Визначивши їх, починаємо виготовляти обручі. Вони бувають двох видів: стругані й лущені (рис.5а і 5б). Першіроблять з гілок смереки, товщина й довжина котрих 
відповідає величині виробу. Виготовляємо їх так: гілку затискують тонким кінцем у бондарному стільці і прямим вісним ножем сколюють її по довжині до серцевини, стежачи, щоб товщина була приблизно однакова. Примірявши цю заготовку до виробу, по округлості зарізають замки і встановлюють обруч на виріб. Деревина ж повинна бути якомога вологіша.
Більші завширшки пластинчасті лущені обручі виготовляють із деревиниясена, явора. Їх вважають дещо міцнішими. Послідовність робіт однакова, різниця тільки в зарізуванні замків.
Далі потрібно встановити всі обручі на своє місце, починаючи з більшого діаметра. Коли вони набрали округлості, обережно знімаємо 
їх з виробу, зчищаємо кору тупим кінцем ножа і по черзі встановлюємо на виріб. Теперпочинаємо обробляти його внутрішню й зовнішню поверхні. Першу зачищаємо інструментом “клюкарза”. І неодмінно слідкуємо, щоб ця частина виробу мала круглу форму. Зачищення зовні виконуємо шліфувальним папером, намотаним на дерев’яний брусок (рис.6).
На черзі зачищення верхнього та нижнього кругів виробу. Операцію можна виконувати на шліфувальному крузі або вручну наждачним папером та бруском.
Основним інструментом для зарізування пазів (вторів) і встановлення дна є “вторник” (рис.7). Виготовляють його з твердої породи деревини. Ріжучим інструментом є залізко – пилочка, що регулюється по висоті за допомогою клинка. При надрізуванні вторів потрібна певна обережність, щоби канавка не була надто глибока і стано-вила 3-4 міліметри, а також не повинно бути сколів дог (клепок).
Матеріал дна повинен бути рівноцінний самому виробу. Товщина дошки, обструганої з обох боків, має сягати 10-15 мм.
Щоб визначити діаметр дна, ділимо ту частину виробу, де зарізані втори, циркулем на 6 рівних частин. 1/6 частина і буде радіусом кола (рис.8а). Знайшовши радіус кола, можна викреслити коло на заготовленій дощечці, а потім випилити його. Зачищаємо круг дна і з одного боку знімаємо фаску так, щоб вона відповідала товщині нарізаних вторів на виробі (рис.8б).
Щоб встановити дно, необхідно опустити обручі до половини виробу так, щоб основа клепок розійшлася (рис. 9а), а встановивши його, натягнути обручі. Якщо між клепками з’явилися щілини, то дно завелике, його потрібно зменшити поконтуру і знову встановити.
Виріб готовий до випалювання. Олівцем намічаємо основні величини рисунка (рис. 9б). Нагрітими штампами – “писаками” починаємо випалювати. Тональність рисунка повинна бути не чорною, а темно-коричневою. На рис. 10 показано лише основні штампи, а їх, залежно від потреб, може бути значно більше.
Основні елементи та мотиви художнього випалювання взято з творчої спадщини І.Ю.Грималюка та інших майстрів Гуцульщини. Фото та малюнки бондарних виробів – авторські.
Володимир Ворончак
Стаття та графіка з журналу «Народне мистецтво». — 1997. — №2. — С.51-54