Загальний вигляд місцини

«Тут верба найкраща. Вона якась енергетична, рожева на вигляд і звучання в неї просто прекрасне. І клен тут чудовий. Ми з клену більше робимо кобзу, щоб вона була дзвінка. А з верби робимо бандуру, щоб був такий бархатистий звук... Якщо верба на низині, то вона кряжиста, дуплиста, кручена. А коли вона в яру, то тягнеться, як свічка, догори. Тоді вона не кручена, рівнесенька і без сучків. Бува така верба, що з одної колоди можна зробити чотири-шість інструментів. А таких колод може бути і десять. Але тут треба з розумінням підійти, правильно розколоти і вчасно вибрати масу, щоб вона не потріскалася...» 

Цього разу зробити собі музичні інструменти зважилися хлопці з Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Їх троє. Називають один одного Феліксом, Владом і «Джокером». Двоє захотіли старосвітську бандуру. Останній вирішив робити гуслі. Каже, як побачив їх, то одразу лягли до душі. В роботі допомагають досвідченіші, крім Русаліма (Русалім Козленко), Юркович (Юрій Кочержинський) та Ждан (Ждан Безвербний).

З цією вербою Київський кобзарський Цех вже працює не вперше. З попереднього разу лишилася одна заготовлена основа для кобзи. Для решти інструментів слід відпиляти колоду довжиною у п'ять п'ядей, розколоти її спершу надвоє. Потім півколоди, що утворилися, ще наполовину. І вже потім можна формувати музичний інструмент. Виходить, що з однієї колоди цієї верби виходить по три-чотири заготовки.

Половину колоди розділяють навпіл ще раз

Щоб правильно розколоти, слід спершу визначити, чи є і куди йде тріщина. Сокирою позначається місце розлому і туди заганяються кленові кілки. Бо клен міцніший за вербу.

Важливо, щоб заготовки не потріскались, щоб дерево не було покрученим і без сучків. Хоча і сучки — це не вирок. Місця з ними засверлюються і туди вбивається «чопик». На музичні якості це не впливає. Після того, як розкололи колоду і створили 3-4 основи для кобз чи бандур, з боків лишаються ще тонкі залишки з цікавим малюнком всередині. Хоч ікону малюй.

Тут, недалеко від міських кварталів, заготовляють основу інструмента. А от верхню його частину — «громовицю» — з цієї деревини вже не зробиш. Для того потрібна особлива смерека, за якою, стверджує Русалім, їдуть аж у Карпати.

«Навіть Страдіварі для своїх скрипок брав її з Карпат. Та смерека, яка нам потрібна, росте на верхів'ях гір, і зветься „колючою смерекою“. Їздили цього року і замовляли у лісників, які знають, де вона росте. То нам привезли... Бо ж можна робити з сосни „громовиці“. Але звучання трохи інше буде. Смерека найкраща. Особливо та, що за перевалом, де старіші ліси і вищі гори.» 

Після того, як основу відкололи, до неї Русалім прикладає спеціальний шаблон у формі бандури, обводить його олівцем — малює форму майбутнього інструмента. Юркович, тим часом, бензопилкою формує його загальну форму. Нею ж спрощує вибирання деревини з основи бандури чи кобзи, тобто випилює спеціальні смужки, які потім легше обробити теслом. До речі, саме тесло в крамниці мало де купиш. Його можна тільки замовити у ковалів.

Заготовки набирають форми. Хлопці жартують, що вже скоро можна буде і грати. З-за хмар виходить сонце. Цінну вже оформлену деревину одразу переносять в тінь. На сонці дерево може потріскатися і робота буде зведена нанівець. Сформований інструмент варто тримати в холодному приміщенні подалі від світла — у підвалі, погребі чи гаражі.

Поряд з основною роботою йде тяганина з прикореневою частиною верби. Вона наполовину вгрузла у вогке піщане дно яруги. Дощі і весняний паводок підмили дерево. Щоб відпиляти, спершу копали ями з обох боків. А потім тривалий час працювали ручною пилкою. Та колоду всеодно не зрушили. І бензопилка не допомогла. Вирішили колоти прямо на місці. Верхню частину таки забрали, а от нижня не здавалася. Лишили її на майбутнє...

Увага молоді до кобзарської справи зросла за останні три роки, каже Русалім. Особливо після того, як вони почали брати участь у різноманітних фестивалях. Загалом, за цей час долучилося близько 50 людей.

«Спочатку ми спілкуємося, для чого людині це треба. А потім людина йде на заготовку, як ми сьогодні вийшли, і робить собі інструмент. Один хлопець каже, я приходжу і отримую задоволення від того, що працюю... Головне, щоби людина була зацікавлена в цьому. Дехто „відсіявся“. Он у мого вчителя Товкайла за 2 роки було 10 учнів. 9 відсіялося. Лишився я один.»

Після 5-6 годин роботи всі потомилися. Одна кобза, три бандури і одні гуслі знайшли своїх господарів. Далі тривала робота, результатом якої має стати повноцінний інструмент. Це може тривати від кількох місяців до кількох років залежно від наполегливості, кількості часу, присвяченого роботі...

Текст та світлини Богдана Гдаля

Запитав у Зіни Гліб.
Звідкіля береться хліб?
Розвела руками Зіна.
Звидкіля ж, із магазину.

Якщо б Зіна і Гліб жили в Сирії, то дане твердження було б цілком справедливе. Тут хліб береться саме з магазину.

У заводомагазині працюють троє людей. Два пекарі, один продавець.

Перший пекар робить тісто, розкочує його до стану великої тонкої паляниці.

Другий ліпить паляницю до внутрішніх стінок печі спеціальною подушкою.

Виготовлення не займає багато часу, і вже через декілька хвилин третій араб продає свіжоспечений хубуз (хліб по арабськи) білим містерам і місцевим. Технологія відпрацьована віками.

Багато де зустрічав лавки, де щось виробляється і відразу продається. Це стосується не тільки хліба і кебаба, але й набагато складніших речей. В Алеппо (древнє місто на північному заході Сирії) є цілий квартал таких мікромануфактур.

Так як зі шматка заліза зробити, скажімо, чайник не дуже просто, то цикл виробництва тут дещо модифікований, правда, на свій лад.

В одній лавці паяють і кують, в другій чеканять, в третій лудять, і т.д. Теоретично товар мав би мігрувати з «цеху в цех» по мірі проходження виробничого циклу, але в реалі я цього не помітив.

Нарізка бляхи

Чеканка посуду

Лудильник мідного посуду

Тонка чеканка

Крамниця в Сирії

Крім залізяччя, тут також роблять товари зі старих автомобільних покришок. В одній лавці шини нарізають полосками.

Шини використовують практично

В іншій — з «напівфабрикату» роблять кошики.

В ті кошики потім складають сміття.

І їжу.

Автор тексту та світлин Володимир Гринюк, grynjuk.livejournal.com

«Трипільське коло» вирізнялося своєю розкиданістю, різнобарвністю та різнонастроєвістю. Кожен знаходив забаву до душі. Найпрацьовитіші долучали свою дещицю праці до творення глиняної хатини, активні стрибали чимдуж перед сценами. А занурені в себе ловили медитативні нотки у фолькових виступах.

Одним словом, чотири дні давали можливість торкнутися до давнини, скинути тягар буденності і просто знову побути дітьми, відкрито радіючи земним стихіям.

Світлини та текст Богдана Гдаля.

— Усе життя пропрацювала бухгалтером і, вийшовши на пенсію, з усією енергією, що в мене накопичилася, зайнялася творчістю. Ось уже двадцять три роки вишиваю рушники, роблю весільні народні вінки. Звісно, це дуже копітка праця, але я не відчуваю втоми. Для мене творчість — це душевний відпочинок.

— Над вінками працювала рік, а рушники років за чотири всі відшила. На один в середньому йде півроку. В обухівському рушнику спеціальні шви, коли його вишиваєш, то з обох боків виходить однаково. Малюнки на рушниках малюю сама. Я ще з дитинства любила малювати. І мама і баба – всі в мене вишивали, особливо вінки робили, навіть з кукурудзиння. Мати розповідала, що жінки просили її наробити до свят букетів, а вони їй за те буряки розсапають.

Зліва-направо: Тетяна Пошивайло, Надія Химиченко, Юрій Мельничук

Весільний віночок

У виставковій залі

В експозиції близько сорока авторських вінків Надії Химиченко. Живі і штучні квіти, пір`я, намисто, помпони, стрічки — усе від найніжніших до колоритних кольорів. Вінки настільки різні й фантазійні, що припадуть до смаку будь-якій, навіть найпримхливішій нареченій. Крім сучасних робіт, на виставці представлені весільні вінки, відновлені художницею за старовинним зразками: чи то з фотографій чи з оригіналів.

Оригінал і відтворений зразок

— Оцьому вінку сто років. Мені його привезли з села Зрайки Білоцерківського району. Я його відтворила. Зроблений він із парафіну, паперу, тканини, фольги, пір’я павліна і страуса – з усього, що знайшла.

Справа вгорі справжній весільний вінок художниці

Наречена Надія Химиченко зі своїм нареченим

— А це осьо я, наречена. Це суботній вінок — я в ньому запрошувала на весілля, а в цьому була на самому весіллі.

Рушники та віночки стали родинним захопленням — до Надії Омелянівни долучилися дочка, онуки й правнучка.

Юля Пугач, онука Надії Химиченко:
— Я з дитинства пам’ятаю: бабуся весь час щось робила. У нас і прабаба займалася квітками. Хто навчив цього всього прабабусю, ми не знаємо. Я росла у квіточках, у балабончиках, віночках. Творили з усього – із ниток, із квіточок, із дротиків, із паперу. Бабуся зранку встала і до пізнього вечора працює, тільки з одного переключається на інше. Правнучка теж вміє вишивати, у школі на гурток вишивки ходить. Бо як це так: всі в роду вишивають, а вона не буде?

Обухівський рушник

Тетяна Пошивайло, заступник директора Музею Івана Гончара:
— Колекція рушників Надії Омелянівни охоплює весь колорит Обухівського краю. Вона була однією з тих, хто взявся за відродження обухівських рушників із древнім вишитим символом Дерева життя. Також на виставці можна побачити зразки давньої Обухівської вишивки і дівочі віночки з фондів нашого музею.

Частина рушників для заходу надана з приватної колекції етографічного комплексу «Мамаєва Слобода».

Виставка працює до 27 червня. Музей Івана Гончара, вул. Івана Мазепи, 29. Щодня, крім понеділка, з 10:00 до 17:30.

Довідка:
Надія Омелянівна Химиченко народилася на Вінниччині в 1934 році. Живе в Обухівському районі. Усе життя пропрацювала бухгалтером на різних підприємствах. У 1987 році, після виходу на пенсію, зайнялася художньою творчістю — виготовленням весільних вінків, вишивкою, в тому числі й обухівського рушника. Надія Химиченко — постійний учасник художніх виставок, які проходять у Національному музеї народної архітектури та побуту України, виставляє свої твори за кордоном — у Латвії, Німеччині. Її роботи є у приватних колекціях Росії, Італії, Австрії, США, Польщі, Франції та Англії.

Текст intv.ua та Рукотвори
Світлини Рукотвори

Окрім початківців, свої твори представили і вже досвідчені умільці народної творчості. Загалом у виставці взяли участь 33 майстри.

За результатами виставки, Ануарова Валентина (виготовлення очіпків); Кісь Алла, Коршунова Олена (художня вишивка), Токова Ніна, Колінько Валентина (художнє килимарство) були прийняті у члени НСМНМУ, а Лобойченко Іван, Лобойченко Валентина, Мороховець Олена, Омеляненко Людмила (художня кераміка), Обертас Вадим (кінна збруя, козацьке вбрання та військова зброя), Саєнко Тетяна (лялькарство) були прийняті у кандидати у члени НСМНМУ.

Дігтяр Наталія атестована майстром народної творчості.

Текст та світлини Алли Маркар'ян, голови Полтавського обласного відділення Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Спільну роботу дві творчі ватаги показали в Музеї книги та друкарства на території Києво-Печерської Лаври, підкреслюючи дух презентованої епохи шаблями, свічками, козацькими килимами на вікнах, та одягом козацької доби як на самих виконавцях, так і на манекенах обабіч зали. Куратором і натхненником заходу був лідер «Хореї Козацької» Тарас Компаніченко.

Сам диск оформлений у стилі презентованої епохи, а за назву взятий фрагмент напису з мапи Йогана Баптиста Гомана 1720 року «Ukrania, que et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae,Moldaviae, Minoris Tartariae provinciis…» («Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Татарії…».

Видання двомовне: українською та німецькою мовою, з перспективою поширення в Німеччині.

Історія створення диску незвична. Просто у потрібний час і у потрібному місці зійшлися люди, яким не завадив ні мовний бар’єр, ні велика відстань.

«Все почалося з Тижня української культури в Баварії, який у жовтні 2009 року відбувся на території Етнографічного музею олімпійського чемпіона Маркуса Васмаєра у містечку Шлірзее, неподалік Мюнхена. Поштовхом до акції було бажання познайомити німців, які цінують й оберігають власні національні традиції, із автентичною української культурою й спростувати нав’язаний за радянських часів кітчевий образ українців, що лише п’ють горілку й танцюють гопак» — йдеться у прес-анонсі до презентації.

Ідейним натхненником акції стала українка Вікторія Щербань, яка 17 років живе у Німеччині. Саме в неї виникла маленька мрія запросити українські гурти та народних майстрів в Німеччину.

Міні-фестиваль підтримали члени клубу «Йозефшталлєр-Елєфант», Етнографічний музей Маркуса Васмаєра та Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000».

Український тиждень у Баварії викликав живий інтерес німців до України. У результаті, німкеня Сібіллє Штрак-Ціммерман запропонувала українським гуртам записати спільний диск і повністю профінансувала його. Випуск диску в Україні було покладено на мистецьку агенцію «Арт Велес». Запис здійснено на студії «Комора».

Вікторія Щербань, натхненник Українського тижня в Баварії:

«Я, дивлячись в Баварії на їхнє давнє надзвичайно красиве традиційне свято господаря, коли діти їдуть заквітчані квітами, спитала себе, чому я плачу? Чому в мене це викликає такі емоції? Тоді я дуже хотіла, щоб так було в нас в Україні. І у нас колись так було... Мені дуже хотілося там у Баварії сказати, що ми також це маємо. Я мріяла, і мої тихі молитви десь почули на небі. Я зустріла на своїй дорозі людей, які так само відчувають і думають в чужій країні, і завдяки цим людям створився цей проект».

Сібіллє Штрак-Ціммерман, меценат проекту:

«Ми хоч і не володіли українською мовою, але нас єднала музика. Ми відчули єднання. І коли закінчився український тиждень у Баварії, то ми подумали, що було б добре, якби не тільки ми це почули, а й багато інших людей. Так і виникла ідея створення нового диску. Ми сподіваємося, що цей диск допоможе подолати кордони. Це такий маленький подарунок всім вам».

Автори проекту обіцяють, що презентація диску — це лише перша ластівка серед низки інших культурних акцій. Зокрема, показу в Німеччині, Бельгії, Франції, Великій Британії колекції українських строїв: автентичного народного  одягу, зібраного у фольклорних  експедиціях на Поділлі, Поліссі та Центральній Україні (колекції Ігоря Перевертнюка та Володимира Щибрі), а також реконструйованого шляхетського одягу та сучасного одягу в етностилі (ательє «Шляхетний одяг»). Показ супроводжуватиме музика та співи гуртів, які нині презентували спільний диск.

Інформація про виконавців

«Хорея Козацька»

Склад: Тарас Компаніченко, Сергій Охрімчук, Данило Перцов, Михайло Качалов, Маруся Данилейко, Іванна Данилейко, Ірина Данилейко.

Виконує пам’ятки української музичної культури від пізнього середньовіччя до ХХ ст. Гурт виник у 2005 році у Києві. Його назва походить від назви музичної пам’ятки Horea kozacky («Танець козацький») XVII ст. Пріоритетними для гурту є дослідження, озвучення та виконання епічної традиції, лицарської поезії, історичних пісень з музичної та літературної духовної спадщини України-Руси.

Очолює  формацію відомий кобзар Тарас Компаніченко. Скрипаль гурту Сергій Охрімчук, крім «Хореї Козацької» грає також у кількох інших музичних проектах, зокрема у Le Grand Orchestra. Скрипаль Михайло Качалов співпрацює із гуртом «Бурдон». Данило Перцов є успішним і відомим в українських мистецьких колах композитором.

Дискографія:
2010 – «Рицер  смілостю упоєний»

«Гуляйгород»

Склад: Сергій Постольников, Ірина Барамба, Анастасія Філатова, Олена Дідик, Олександр Вовк, Северин Данилейко, Данило Данилейко, Кий Данилейко, Руслан Павлюк, Олексій Нагорнюк.

Досліджує і відтворює традиційну інструментальну музику, обрядові та побутові пісні, а також танці території Середнього Подніпров'я (Черкащина, Полтавщина, Кіровоградщина). Пісенний матеріал подається в традиційній манері багатоголосного співу, характерного для Центральної України. Багато разів гурт був учасником фольклорних фестивалів у Грузії, Литві, Польщі, Данії та Німеччині.

У 2005 році «Гуляйгород» записав спільний диск із гуртом «Тартак», в якому  музиканти поекспериментували зі звучанням народних пісень у сучасній обробці. Дотепер ця платівка вважається однією з найвдаліших у дискографії «Тартака».

Жайворонки з тіста

Складники:

• 180 г — молока
• 3 столові ложки — цукру
• 0,5 чайної ложки — солі
• 1 пачка ванільного — цукру
• 1,5 чайної ложки — сухих дріжджів (чи 20 г. живих)
• 50 мл — олії
• приблизно 4 склянки — борошна
• мармелад, або варення

Опис:
В теплому молоці розчинити цукор, сіль. Додати просіяне борошно, змішане з дріжджами і ваніліном. Далі додати олію і вимішувати, поки тісто не стане еластичним. Дати підійти 1 годину. Розділити тісто на шматки, як два грецьких горіхи. Кожен шматочок розкотити, змастити мармеладом і скрутити рулетиком. Краї добре защипати.

З утвореного джгутика скрутити вузлик. Один кінець розпластати і зробити надрізи ножем, формуючи хвіст. Із другого кінця сформувати голову, дзьоб. 

Вставити очі з гвоздичок.

Змастити яйцем і випікати 25 хвилин при 180 градусах.

Закарпатські медівнички

Складники:

• 150 г. – масла
• 10 столових ложок – молока
• 3 столові ложки – меду
• 3 яйця
• Півлітра цукру
• Півчайної ложки — соди, або розпушувач
• 6 склянок — борошна

Опис:
Масло, молоко, мед, яйця, цукор змішати та розчинити на паровій бані. Коли маса стане однорідною,  у гарячу суміш всипати 6 склянок борошна. Замісити тісто, й опісля додати півчайної ложки соди. Перемішати. Розкачати тісто й видавлювати формочками печиво. Коли ставимо у піч, змастити яйцем.

Рукотвори

Рецепт та світлини жайворонків з тіста cookorama.net
Рецепт Закарпатських медівничків від майстрині традиційного пряника Леоніди Прончук

Хто не полінувався і поїхав у знаний Пирогів, спочатку потрапляв у світ ткацтва та вишивки. Там чи не сотня майстрів з різних куточків країни винесли на показ та продаж свої творіння. Хто купував, а хто прицінювався. Якщо добре придивитися, то за цією метушнею стежили з усіх усюд. Ткані ляльки допитливо виглядали з-за огорожі, рушники в тісняві гойдалися на вітрі, а килими впевнено та поважно красувалися на спеціально збитих жердинах. Вироби справжнього майстра, як і люди, живі, енергетично сильні, здатні надихати та дарувати радість.

Та пройти трохи далі, вглиб Музею, і на співочому полі вирувало дещо інше життя. Майстри з дітьми ділилися своїм вмінням – навчали охочих різних видів народної творчості. Особливо цікавило малечу – малювання на склі та ліплення пташок з тіста. Перше привабило своєю новизною, а інше – смаком.

«Спершу дітей слід навчити малювати, а вже потім усього іншого» — переконаний Іван Приходько, художник та майстер-різьбяр з села Дударків, що на Київщині. Спеціально на фестиваль він привіз роботи своїх учнів.

Іван Приходько, художник, майстер-різьбяр:
— Я дітям показую Марію Приймаченко, Ганну Собачку-Шостак, також свої вироби з дерева приношу. Коли вони подивилися мої  вироби, я кажу: «Запам’ятовуйте ці обриси. Запам’ятали? А тепер вдома намалюйте»... Дитина вчиться на образах малюнків… А починається все з сонечка, квіточки, коника. І все це в кольорах. Основних є шість кольорів – зелений, синій, червоний, жовтий, чорний, а білий як тло.

Олекса Ткачук, що прийшов на дитячий фестиваль разом з дружиною та маленьким сином, Івана Приходька знає ще зі шкільних часів:
— Я цього діда побачив ще в школі. Ми ходили на скрипку, на фізкультуру, волейбол, а він на вулиці збирав дітей, давав їм крейду і казав: малюйте, діти. А що малюйте? Що хочете малюйте! Ну, мої друзі, однокласники — всі малювали танки, ракети, космос – все ж таки виросли на радянських темах. А дід підійшов до мого танка і в нього на дулі квіточку намалював і каже: «О, диви, який гарний танк, він квітками стріляє». І потім пояснював нам, що треба малювати квіти, природу, дерева так, як ми це бачимо, а не зброю, бо це війна.

Під час фестивалю діти не тільки вчилися творити руками, а й співати та танцювати. Власне, автентичний спів та народні танці – основний стержень фестивалю «Орелі». Цього року на сцену вийшли двадцять три дитячі колективи з різних областей України, зокрема з Одеської, Миколаївської, Донецької, Харківської, Волинської, Рівненської тощо. Були й такі, кому їхати до Києва задалеко.

Мирослава Вертюк, координатор фестивалю:
— Не представлена Західна Україна. Виявилося, що їм легше їхати на фестивалі за кордон (значно простіше і фінансово і організаційно), ніж їхати до нас. Тому що у сусідів за кордоном проводиться дуже багато фестивалів і це вже така напрацьована практика…
Ми ставили за мету не лише запросити найкращих, а також й тих, кому ще треба вчитися… Якщо не брати киян, то насправді більшість дитячих колективів до нас саме з сіл приїхали. Це дає надію, що ці обряди матимуть продовження в житті…

Хто хотів втрапити на фестиваль, надсилав організаторам відео своїх виступів. Фольклористи натомість давали рекомендації щодо виконавства та костюмів. Вже на фестивалі було видно, хто дотримався порад, а хто проявив самодіяльність.

— З тим гуртом, який себе найкраще показав на фестивалі, місяць тому ми дивилися відео й одразу оргкомітет вказав на недоліки.  Після того, розповідали, що вони протягом місяця не раз зустрічалися з автентичними колективами свого краю, з бабцями з іншого села, яких спеціально до них привозили і вони в них вчилися...
Стало очевидним, що мало ведеться роботи в правильному напрямку саме на державному рівні. Майже всі колективи жаліються на одне: що ми, окрім вас, мабуть, більше нікому й не потрібні… До речі, на фестивалі, виявився великий відсоток російськомовної публіки, але цікаво, що щось їх сюди таки кличе. Це дає нам в руки якийсь важіль — ми можемо когось переконати не просто там говоріть українською чи робіть по-українськи, а зачіпати зсередини.

Учасників фестивалю нагороджували подарунками та водили на екскурсії.

Наступного разу приходьте у Пирогів 12-13 червня, тоді святкуватимуть День різьбяра та майстра плетіння, а 26-27 червня — День гончаря та коваля.

Рукотвори

Необхідні матеріали:

• папір — тонкий та цупкий
• фарби – акварель або гуаш
• яєчний жовток або клей ПВА
• вода
• палітра (площа для розмішування фарб)
• пензлики різної товщини
• пензлик з котячої шерсті, або котяча кісточка
• мастихін (лопатка для розмішування фарб)

1. Спочатку на тоненькому папері робимо олівцем ескіз малюнка.

2. Далі зворотній бік того ж аркуша паперу, на якому малювали ескіз, повністю замальовуємо олівцем.
3. Прикладаємо замальованим (чорним) боком до чистовика (міцний папір) й обмальовуємо, тиснучи, контур малюнка – робимо такий собі безбарвний відтиск. На чистовику відобразяться легкі лінії малюнка за рахунок замальованого зворотного боку (або штучно зробленої перебивачки).

Щоб надати відтінки або зробити фарбу більш-менш прозорою, на палітрі фарбу змішуємо з яєчним жовтком або з клеєм ПВА. Насиченість фарби залежить від кількості доданого жовтка або клею: якщо додати більше клею, то фарба стане прозорою – крізь неї виднітиметься папір (що і характерно петриківському розпису).

Малюнок починаємо розмальовувати від світлішої фарби до темнішої.

4. Починаємо з фону для облич і рук людей – з прозорого світло жовто-коричневого кольору.

5. Далі жовтою фарбою робимо фон, або «підкладку» під квіти, листочки (не залежно від кольору майбутньої квітки). З «підкладкою» малюнок тримається цільно. На спідницях також робимо фон (може бути різного кольору) для майбутніх зображень.

6. Малюємо пелюстки на соняшниках. Пензлика вмочаємо у жовту фарбу, а його кінчик в оранжеву. Коли ведемо пензликом, то виходить плавний перехід.

7. Прикріплюємо  листочки до соняшників. Для цього знадобиться три кольори фарб: трав’яна, краплак (темно-вишнева), темно-зелена. Основна фарба трав’яна, кінчик пензлика вмочаємо у краплак, або темно-зелену.

8. Обробляємо середину листочка. На кісточку набираємо світло червону, а на кінчик краплак. Робимо довгий мазок.
9. А от в листочках і соняшниках — основна фарба на пензлику оранжева, а кінчик вмочаємо у червону.
10. Потім наводимо рожевою фарбою підкладки на спідницях, стрічки і ромашки, квіти на фартушках, у букеті.

11. Далі мазочками малюємо ромашки.
12. Робимо бірюзову підкладку на кептарики і листочки на спідницях.

13. Зворотнім кінцем пензлика малюємо намиста дівчатам. Та прикрашаємо кептарики.

14. На сірники намотуємо ватку. І робимо відтиском квіти на спідницях дівчат.

15. Беремо медичну піпетку. Гумову основу до кінця одягаємо на скляну. І відтискаємо ягоди на соняшнику.

16. Схожим методом  робимо піпеткою калину. Для калини беремо світлішу і темнішу фарбу – тикаємо спочатку темнішою, а потім світлішою фарбою – виходить з відтінком ефект нахилу. Петриківці кажуть, у кожного художника виходить своя калина.

17. На сірник намотуємо ватку і ставимо серединки у квітах, що на фартушках, рукавах, букетах, віночках.

18. Починаємо зводити малюнок котячою кісточкою, бо тільки нею можна зробити найтонші лінії. Розводимо темну-зелену і трав’янисту фарби. Вмочаємо у трав’янисту, а на кінчиках набираємо зелену – це дає ефект «завернутості», бо якщо тільки однією фарбою малювати, то виходить площинно — і зводимо, або прив’язуємо квіти та листочки один до одного.

19. Серединки у колосочках і порожнини у листочках грон в калині замальовуємо бірюзовим кольором, щоб якось прив’язати цей колір до малюнка.
20. А потім «розшиваємо» (розмальовуємо) сорочки, віночки, фартушки, букети. Основну фарбу беремо трав’янисту, а на кінчики бірюзову.

21. Зафарбовуємо жовтою фарбою середину грона — підкладку, щоб малюнок тримався купи.

22. Піпеткою і рожевою фарбою робимо ягоди. Якщо дужче нажати на піпетку, вийде більша ягода з порожниною всередині, а якщо не сильно, то заповнені маленькі.

23. Малюємо коси дівчатам. Для цього беремо світло-коричневу і темно-коричневу фарби.

24. Зворотнім  кінцем кісточки вмочаємо у чорну фарбу і малюємо очі, великі і малі серединки в ромашках.

25. Далі вмочаємо саму котячу кісточку у чорну фарбу і краплачимо (зазвичай роблять краплаковою фарбою) — обробляємо листочки і соняшники (як показано на малюнку).

26. Обробляємо чорною фарбою листочки бігунця під дівчатами – вони стають ніжнішими, тендітнішими — ставимо крапельки (петриківські майстри  називають «пітушиння»).

27. Обводимо контур дівчат чорною фарбою.

Ось так народжуються картини...

Майстер-клас провела Галина Назаренко
Світлини автора

У Центрі народознавства «Козак Мамай» вирішили не відставати від гетьмана й кілька років тому висадили також шість кущів черемшини поряд із кам’яницею козацького старшини (сотника). Садженці привезли з лісу поряд із Суботовим.

Костянтин Олійник, директор Центру народознавства "Козак Мамай:
— Щоб уславити Богдана Хмельницького не варто робити пафосні речі, а варто прийти і понюхати квітку черемхи, згадати, що наші козаки чимось схожі на японських самураїв, які кохалися в сакурі... В яру села Монастирище на Черкащині, де я народився, росла одна черемха, але здавалося, що весь яр нею просочений, такий густий духмяний запах був. Я думаю, що козакам на полі бою бракувало отого жіночого запаху, який якраз давала квітка черемхи. Їм бракувало жіночої уваги. Це пов’язано з козацькою цнотою, оскільки нареченою козака була шабля, а Богдан Хмельницький був кращою шаблею Речі Посполитої. Він, будучи романтичною натурою, поєднував свої внутрішні погляди на життя з квіткою черемхи.

Вшанувати цвіт черемхи прийшли учасники гурту старовинної музики "Хорея Козацька" на чолі з Тарасом Компаніченком

А кобза грає...

Слобідська фауна

..і флора

На Мамаєвій Слободі є й інші дерева та рослини, що походять зі знакових козацьких місць України. Для прикладу, із того ж Суботова, окрім черемхи, привезено ще й кілька дубів, дикі груша, яблуня, черешня. З Богуслава, з Корсуня — майже дві сотні кущів калини, з Канева, з Чернечої гори на Слободі посаджені мальви.

Костянтин Олійник, директор Центру народознавства "Козак Мамай:
— Щоб енергетика козацьких земель передалася Слободі, біля Мамая, біля Скіфської баби на кургані є дуже багато землі привезеної із Базавлука, з Чортомлика, із Мелітополя… Ми намагалися Мамаєву Слободу наситити тими рослинами, тою флорою, де була пролита наша кров і це робили без пафосу – просто садили. А сьогодні вирішили започаткувати свято черемхи з тим, аби українці згадували, що вони українці, а не ходили і казали, що давайтє в імпєрію об’єднуватися.

Квіти черемхи квітнуть від початку травня до червня. Тож хто не встиг насолодитися пахощами цього дерева, має вдосталь часу це зробити.

Дівчина на виданні

Цвітуть вишні

Майстер-різьбяр Іван Приходько скрізь зі своїм бубном

Гуляння з нагоди цвітіння черемхи

Танцювали всі - і великі...

.. і малі

Рукотвори