13 Лип 2012 03:37 Огляди

Турецька фієста на березі Мармурового моря

Турецька фієста на березі Мармурового моря

Тиждень ярмаркування, кілька майстер-класів з непосидючою турецькою малечею, нові друзі та море спілкування. Українські майстри познайомили люд за Чорним морем зі своєю вишивкою, гобеленами, яворівською іграшкою та ляльками-мотанками. Основні дійства відбувалися у так званому Парку культури в старій частині містечка Бююкчекмедже, що розташоване біля Мармурового моря в провінції Стамбулу. Там відбувся вже в 13-те Міжнародний фестиваль культури та мистецтв.

Для виставки-ярмарку відвели містку стару споруду, зведену ще в 16 столітті, яка слугувала колись місцем перепочинку для подорожніх на торгівельному шляху з Азії в Європу.

Майстри з України не лише ознайомили мешканців містечка зі своїм мистецтвом, а й мали змогу самі поспілкуватися з іноземними майстрами та побачити їхні вироби, зокрема з Сербії, Македонії, Косова, Північного Кіпру, Угорщини та звісно Туреччини.

Турки зробили акцент на килимах, тканинах, прикрасах зі срібла, металевому посуді. Македонці привезли свічки, вирізьблені з дерева картини, серби вишиття, представники Косова традиційні прикраси зі срібла, а угорці – вироби з дерева та паперу.

Лариса Пілюгіна, майстриня вишивки, Полтавщина:
“Це дуже добре, що майстри їздять по різних країнах світу – це спілкування, обмін досвідом, набираєшся вражень, і потім хочеться зробити щось інакше, нове, хочеться творити і творити, дуже багато нових ідей з’являється”.

Оксана Когут, автор яворівської іграшки, Львівщина:
“Хороший фестиваль. Єдиний недолік, що майстри були без державної підтримки. Ми говорили з сербами, македонцями, то вони були делеговані своєю державою. Мені сподобалося, що турки дуже шанують своє. Яворівська іграшка їм подобалася, але видно, що вона не є частиною їхньої культури. Діти тягнулися, прибігали, видно що їм запам’ятався майстер-клас. Головний результат для мене в тому, що іграшка викликала велику симпатію. Головна ціль була показати, що у нас є такий вид творчості. Турки говорили, що іграшка зроблена на високому рівні і в них такого немає”.

Наталя Катриченко, лялькарка, Київ:
“Сумували на фестивалі лише мотанки з Полтавщини у пастельних кольорах – турки не приділяли їм особливої уваги. На відміну від яскравих ляльок Гуцульщини та Буковини. А це й не дивно! Пригадайте, візерунки та кольори на відомих турецьких килимах… Здавалось, турки інтуїтивно тягнулись до тих ляльок, котрі були близькими їм за кольоровою гамою. А хрест на обличчі сприймали швидше як декоративний елемент, і навіть не намагалися вдаватися до символічних припущень.”

Загалом до затишного турецького містечка приїхало майже 1200 творчих особистостей з майже півсотні країн світу. Найбільшу аудиторію складали творчі колективи, які виступали на головній сцені фестивалю. Всі країни частували один одного національною кухнею, проводили майстер-класи, хтось створював вуличні скульптури. В окремому приміщенні працювала виставка дитячих робіт.

Фестиваль ряснів представниками таких країн як: США, Бразилія, Болгарія, Індонезія, Південна Корея, Нідерданди, Іспанія, Косово, Македонія, Мексика, Єгипет, Перу, Польща, Сербія, Словаччина, Таїланд, Тоґо, Йорданія, Росія, Португалія, Греція, Литва, Німеччина, Угорщина. Україну на танцювальних майданчиках представляв колектив “Пролісок” з Кіровограда, очолюваний Анатолієм Коротковим.

Хасан Акгюн, голова адміністрації Бююкчекмедже:
“Для того, щоб місто стало зразковим, не достатньо лиш задоволення всіх своїх матеріальних потреб. Зразкові міста – це міста, які сформували також культурний, художній фундамент. Ми, вирішивши свої матеріальні потреби, за підтримки наших мешканців, завдяки художньо-культурним заходам, перетворили Бююкчекмедже у зразкове місто. І одним з важливих підтверджень цього є наш фестиваль”.

Міжнародний фестиваль культури та мистецтв в Бююкчекмечже був визнаний кращим у 2010-2011 роках за версією CIOFF (Міжнародна рада організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв – неурядова організація в формальних консультативних стосунках з ЮНЕСКО).

Катерина Качур, Богдан Гдаль, “Рукотвори”