10 Жов 2009 02:21 Розмови

Наталія Свиридюк: Одяг, фарбований рослинами – розкіш навіть для ляльок

Наталія Свиридюк: Одяг, фарбований рослинами – розкіш навіть для ляльок

42-річна полтавчанка Наталя Свиридюк створює вузлові ляльки з лляної тканини, фарбованої за стародавньою технологією – природними барвниками. Давні рецепти фарбування Наталя випитувала у майстрів Решетилівської фабрики художніх виробів, що на Полтавщині. Хоча на практиці у виробництві вони давно використовують сучасні барвники, однак знають й про напівзабуті методи.

Наталія Свиридюк, майстер народної ляльки

Наталія Свиридюк, майстер народної ляльки

Для приготування розчину беруться звичайні рослини – кора дуба; кора, цвіт та «зелені їжачки» каштанів, спориш, чистотіл, лушпиння цибулі тощо. Кожна рослина дає свій неповторний колір, – каже Наталя, – здебільшого навіть відбувається гра з відтінками барв.

– Гарний рожевий колір дає марена красильна, цікавий жовтувато-зеленуватий колір виходить з чистотіла. Лушпиння звичайної цибулі (залежно від того, скільки витримаєш) дає відтінки коричневого кольору. А от цибуля кримська, яка має фіолетове лушпиння, дає синьо-фіолетові барви. Тут вже йде гра з напівтонами, наприклад, зелений дає спориш, але інший, ніж чистотіл.

Потрібний колір жінка закріплює або сіллю або оцтом. Буває й так, що не все одразу виходить, – бідкається, – бо щось кудись не докладеш, не розрахуєш. Але водночас цікаво, бо кольори виходять дуже гарні, дуже м’які і всі вони гармонійно поєднуються. Дослідженням фарбувального мистецтва Наталя займається лише рік, тому зараз все робить поки по рецептурі.

Вузлові ляльки з тканини, фарбованої природними барвниками

Вузлові ляльки з тканини, пофарбованої природними барвниками

– Якусь рослину потрібно подрібнити і залишити, щоб вона добу постояла. А щось треба подрібнити і зразу ставити кип’ятити. Якісь трави потрібно сушити, а потім сухими заварювати. Наприклад, той же чистотіл і «їжачки» від каштанів свіжими треба дрібнити і заливати. А сам каштан дрібнять, він добу має вистояти, а потім лише проварити. Я вже назбирала масу рецептів, які ще не випробовувала. Фарбую тканини, з них роблю ляльки, а також висмикую ниточки і ними, де треба, викладаю хрестик на обличчі ляльки.

Під час фарбування природними барвниками жінці не можна заважати і її відволікати, бо цей процес складний, вимагає зосередженості та тиші. До того ж така куховарка дещо схожа на чаклунку, – розповідає Наталя, – в неї на кухні все вариться, кипить, тільки встигай помішувати вариво.

– У мене родина ізолюється з кухні, тому що там оцет, сіль стоїть, там треба долити, там залити. Скрізь багато всяких мисочок, ситечко, марлечка. Наприклад, відкидаєш якийсь жмиг, потім його треба залити водою і знову заварити, а потім перше і друге злити разом. Тому через оці всі процеси звісно виглядає так, ніби чаклую. Але чаклує і жінка та, що їсти готує. Але це все добре чаклування для краси, для зберігання традицій.

В оздобленні сорочки - візерунки зі збірки Олени Пчілки

В оздобленні сорочки - візерунки зі збірки Олени Пчілки

Носити одяг з пофарбованої тканини нашому поколінню вже не випало, бо нафарбувати стільки, щоб вистачило хоча б на сукню, занадто працеємно та економічно не вигідно. А от фарбувати тканини для ляльок – продовжувати традицію, – каже майстриня. І дітей такою хімією легко зацікавити і робити це може кожен в домашніх умовах у звичайній кухні.

– Для людей, які за кордоном живуть, така тканина і така лялька дуже рідна, бо це шматочок природи, сік тої рідної землі, яка дала цю рослинку, а потім рослинка віддала свої фарби берегині роду. Моя лялька є в колекції родини Степана Бандери в Німеччині, повезли туди ляльку з тканини, фарбованої рослинними барвниками.

Виготовляє Наталя Свиридюк й інші ляльки, кожна з них має свою історію. Скажімо, є у майстрині колекції вузлових ляльок, одяг яких оздобила вишивкою та традиційним орнаментом, які свого часу збирали українські класики Олена Пчілка та Марко Грушевський.

За підрахунками одного з журналістів, Наталя Свиридюк вже створила до тисячі ляльок з текстилю – вузликових та мотанок. Та не відомо, чи з’явилося б стільки краси, якби у 2004 році багаторічну роботу бібліотекарем Наталя не проміняла б на ляльку. Відтоді виготовлення традиційних народних ляльок стало для неї основним заняттям. Каже, якщо серйозно взятися за ляльку, то на цьому можна й прожити, в будь-якому разі спробувати «відбити» свою колишню зарплатню.

Орнамент сорочки зі збірки Марка Грушевського

Орнамент сорочки зі збірки Марка Грушевського

– Невеликий прибуток, але приносить. А зараз як бібліотекарям підвищать зарплату на п’ятдесят чи сто процентів, то навряд чи я буду заробляти більше. В будь-якому разі я не відмовлюся від цієї справи, бо вона приносить мені задоволення, я цим живу.

Що цікаво, захопилася цим народним мистецтвом колишня бібліотекарка випадково. Якось до рук їй втрапила книга знаного українського дослідника Олександра Найдена «Українська народна лялька». На ілюстрованій обкладинці книги Наталя побачила вже знайому вузлову ляльку. Схожу їй в дитинстві робила бабуся.

– Я про це загадала лише через 30 з гаком років завдяки книзі Олександра Семеновича. Разом з тим у мене склалася дуже важка моральна ситуація в житті, що мені довелося покинути роботу. Я зрозуміла, що треба зайнятися якимсь видом мистецтва, щоб себе психологічно реабілітувати. А так як я все життя малювала, вишивала, то ця лялька була чимсь новим, але на основі того, що я вже знала. Я почала багато читати, глибше вивчати історію костюму, етнографію, тобто все, що допомагає мені у створенні таких ляльок.

Крім покупців на фестивалях та ярмарках, майстриню підтримують й державні установи. Полтавська держадміністрація і міськрада купують її ляльки, допомагають з виданням брошур та інших матеріалів.

Вузлова лялька Наталії Свиридюк

Вузлова лялька Наталії Свиридюк

– Коли я почала займатися лялькою, вона ніби наді мною якусь покров простягла. Я почала зустрічати на стільки позитивних людей, які почали мені допомагати абсолютно безкорисливо тільки за те, що я почала займатися цією лялькою. Я відчуваю, що лялька мене оберігає. Звісно всі ми і хворіємо і якісь неприємності, але в глобальному масштабі я відчуваю, особливо у творчості, що вона мене підтримує, веде навіть. У мене ніколи не буває такого, щоб я поїхала на якийсь фестиваль і була незадоволена – якщо я не зароблю грошей, то познайомлюся з цікавими людьми.

Кажуть і в книжках пишуть, що лялька виготовлена руками є дійсно оберегом. Особливо колись, коли жінка ще сіяла коноплі чи льон, обробляла його, робила полотно, яке потім вишивала, шила сорочку, ця сорочка носилася, тобто вбирала людську енергетику і потім ця жінка стала старенькою бабусею і сорочка стала старою, з неї потім зробили шматочки тканини, з яких вимотували ляльки для онуків. Скільки позитивної енергетики несе ця сорочка, але разом з тим, з цими клаптиками передається історія роду, історія сім’ї. Це народна педагогіка.

Крім того, за свідченнями науковців, свій початок лялька бере з глибокої давнини, принаймні з трипільської культури так точно. Хрестик на її обличчі здавна символізував солярний знак, знак сонця, вогню – вважається найдавнішим з людських знаків. Така лялька уособлювала хранительку роду, матір всіх богів, головну богиню, яка дає життя і смерть, яка народжує сонце, вона дає життя не тільки дитині, а всьому живому. Колись такі фігурки були глиняні, з каменю та кістки. Внизу чи не кожної з них вирізьблювали хвилясту лінію, як знак води. Протягом багатьох тисяч років лялька залишалася в побуті народу.

Катерина Качур, Рукотвори